Миргородський полк у структурі територіального та адміністративного устрою “Війська Запорозького”
За “Реєстром” 1649 року Миргородський полк поділявся на 16 сотень, які мали осідком 12 містечок. Це були: Миргородська полкова сотня (м. Миргород); Глинська (м. Глинськ); Комишненська (м. Комишна); Костянтинівська (м. Костянтинів); Краснопольська (м. Краснополе); Лохвицька (м. Лохвиця); дві Лубенські сотні – міська і сільська (м. Лубни); Панківська (село Панки); Роменська (м. Ромен і село Липова Долина); Сенчанська (м. Сенча); Уцтивицька (м. Уцтивиця); Хорольська (м. Хорол); та три Миргородські сотні, що назвалися іменами своїх сотників: Гаврила Гладченка (сина миргородського полковника М.Гладкого), Андрона та Кирила Поповського (Кирика Якименка). Полковим центром визначено місто Миргород (тепер районний центр Полтавської області).
Костянтинівська, Роменська та Глинська сотні стали східним кордоном козацької автономії і державним кордоном Речі Посполитої з Московським царством, який було закріплено ще Поляновським миром 1634 року. Протягом 1649-54 рр. полк межував з Полтавським (південь і південний-схід), Чернігівським (північ, у 1649 р.), Ніжинським (північ, у 1654 р.), Прилуцьким та Кропивнянським (захід) полками. У 1649 р. сотні мали таку кількість козаків: Костянтинівська – 99, Роменська – 300, Глинська – 80, Лохвицька – 300, Сенчанська – 112, Комишненська – 219, Краснопольська – 132, Уцтивицька – 131, три Миргородські – 969, дві Лубенські – 389, Хорольська – 165. Всього реєстр зафіксував за полком 3009 осіб. За присяжними списками 1654 р. у полку присягнуло 4798 чоловік.
У переписних книгах та присяжних списках 1654 року вже не згадуються Уцтивицька та Панківська сотні, хоча це не означає, що їх не існувало, адже списки збереглися фрагментарно. В цих же джерелах до Миргородського полку зараховано ще Жигимонтівську (містечко Жигимонтів), Пісоцьку (містечко Піски), Сміленську (містечко Сміле) та Яреськівську (містечко Яреськи) сотні [17, с.255-279; 20, т.Х, с.239, 240, 303, 304; 4, с.30]. Існує думка, що Жигимонтівська і Уцтивицька це одна сотня, позаяк Жигимонтів – це польська назва Уцтивиці.
1658 року полк вперше радикально реформовано. У зв’язку з ліквідацією Кропивнянського полку і відновленням Іркліївського та Лубенського полків, до останнього приєднали дев’ять сотень Миргородського: дві Лубенські, Сміленську, Роменську, Глинську, Пісоцьку, Лохвицьку, Сенчанську та Костянтинівську. У складі Миргородщини лишилося шість сотень: дві Миргородські, Сорочинська (колишня Краснопольська), Уцтивицька (Жигимонтівська), Хорольська та Яреськівська.
Внаслідок адміністративного і військового реформування територій Полтавського та Чигиринського полків, у зв’язку з утворенням та ліквідацією Кременчуцького (1660-1663 рр.), Гадяцького (1658-60; 1672 р.) і Зінківського (1662-1672 рр.) полків, укладенням 30 січня 1667 р. між Росією та Польщею Андрусівського перемир’я з умовою поділу України по течії Дніпра територія Миргородського полку від 1660 до1676 рр. зазнавала постійних, майже щорічних змін. Так, у Конотопських статтях (1672 р.) від Миргородського полку стоять підписи лише чотирьох сотників – миргородського, уцтивицького, сорочинського та хорольського. Хоча це не означає, що інших сотень не існувало. Можливо, вони не підтримували І.Самойловича і їхні сотники на Конотопську раду не прибули.
В цілому ж, до кінця 1687 року у полку устійнилися такі сотенні підрозділи: Власівська, Городиська [Градизька] (до цього – Максимівська), Кременчуцька, Омельницька, Потоцька – перейшли з Чигиринського полку; Багацька, Білоцерківська, Голтв’янська, Остапівська і Шишацька – перейшли з Полтавського полку; а також п’ять своїх – Миргородська (у 1699-1708рр. - дві), Сорочинська, Уцвицька, Хорольська та Яреськівська. Практично у складі 15-16 сотень Миргородський полк існував до 1742 року, коли до нього приєднали створені понад Чорним шляхом, на Правобережжі, для охорони від татарських вторгнень, Архангелогородську (1742 р.), Крилівську (1744 р.) та Цибулівську (1748 р.) сотні.Від 1676 р. поступово устійнилися і зовнішні кордони полку: північний схід – Гадяцький, південний схід – Полтавський, північний захід – Лубенський полки і південний захід – “Вольності Війська запорозького низового”. Внутрішня територія полку складала басейн рік Хорола та Псла. Окрім того зазначимо, що в 60-80-х рр. XVII ст. полк виконував роль територіального донора для населення Правобережної України, яке в часи Руїни цілими селами і містами переселялося добровільно або примусово на Лівобережжя, розселяючись там компактно і розсіяно по полках і сотнях.
Згідно з компутом 1723 р. полк мав 15 сотень, 454 піших і 4386 кінних козаків, 3250 заможних і середняків і 1527 убогих та злиденних. Найбільшими сотнями були Миргородська (18 населених пунктів) та Хорольська (17 населених пунктів), найменшою – Багацька.
1752 року у зв’язку зі створенням Нової Сербії Архангелогородську, Крилівську та Цибулівську сотні передали до її складу разом з правобережними селами Власівської, Кременчуцької і Потоцької сотень. 1764 року, після утворення з Новосербської провінції Новоросійської губернії, до неї повністю включили Власівську і Кременчуцьку сотні, відторгнувши від Миргородського полку. При цьому, Кременчук став губернським містом. У зв’язку з цим 1764 р. у складі полку створено Хомутецьку сотню. 1775 року російський уряд знову урізав адміністративну територію полку: до складу Новоросійської губернії перевели Омельницьку та Потоцьку сотні.