Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр.)
Невдовзі наказний гетьман Я.Драгинич призначив полковників у Білоцерківський (за деякими повідомленнями ним став С.Куницький), Корсунський (І.Губар-Бершадський), Чигиринський (Уманець) полки [31]. Активна колонізаційна діяльність Дуки була не до вподоби польському королю. 14.X. 1681 р. Ян Ш у листі до свого московського посла говорив, що з допомогою молдавського господаря турки завоюють спочатку українські землі Речі Посполитої, згодом "наш слав`янський світ, а потім Європу" [32]. Г.Дука оголосив про заснування багаторічних "слобід", у зв`язку з чим, за висловом М. Костомарова, народ "посунув натовпом" на Правобережну Україну [33]. Люди, головним чином, приходили з Лівобережжя. На гнівні листи І.Самойловича, з вимогою не переманювати його підданих, Дука відповідав, що він тільки переводить людей на попереднє місце проживання. Господар аргументував це тим, що за Бахчисарайським договором 1681 р.* українці, які були виведені Самойловичем з Правобережжя у попередні роки, вже стали підданими турецького султана.
Не можемо погодитись з твердженням деяких істориків про те, що правління Г. Дуки на Правобережній Україні зводилось лише до "формального доповнення титула господаря" [34]. Адже, саме у 1681-1683 рр., після довголітніх війн тут поступово почав відроджуватися притаманний цим землям суспільно-економічний устрій. Відроджене правобережне козацтво набравши сили, у кінці 1683 р. скидає Я.Драгинича з гетьманства. У перших місяцях 1684 р. Дука скаржився султану, що козаки відібрали у нього "Поділля і Україну" [35].
Через деякий час, влітку 1684 р., Порта проголосила новим гетьманом "турецької" частини Правобережної України козацького полковника Т. Сулименка (Сулимку) [36]. Перед цим полковник Сулименко підкорявся "польському" гетьману С.Куницькому. У грудні 1683 р. під час походу на Молдавію, він був захоплений у полон і визнав протекцію турецького султана. Витіснення з Правобережжя Дуки та його намісника у Немирові Драгинича було значною втратою для Османської імперії. Тому найголовнішим завданням новопроголошеного гетьмана Т.Сулименка стало відвоювання Немирова, який з огляду на вдале географічне розташування, був важливим стратегічним центром Правобережжя [37]. У листопаді 1684 р. Сулименко разом з татарськими військами сина хана Селім-Гірея І біля трьох тижнів намагався відбити немирівську фортецю у гетьмана А.Могили [38]. Одночасно "турецький" гетьман розповсюджував серед населення універсали, в яких закликав підкорятися своїй владі на основі того, що султан надав йому право володіти Правобережною Україною. Деякі правобережні села і містечка, побоюючись турецько-татарської загрози, визнавали зверхність Т.Сулименка [39]. Навіть серед населення Немирова існувала непевність у вирішенні питання якому гетьману слід підкорятися. Однак Сулименко, незважаючи на допомогу татар, так і не зміг оволодіти Немировим.
У 1685 р. загони Сулименка знову робили спроби оволодіти правобережною козацькою столицею, а також іншим центром козацького устрою -Брацлавом. Але, восени вони були розбиті військами Могили у Ягорлику. Більшість козаків, які підкорялися Т.Сулименку перейшли на бік Могили, віддавши йому "корогви, бубни та інші клейноди турецькі" [40]. Сам "турецький" гетьман був схоплений і відправлений до польського короля.Ця поразка не зупинила турків. Вони доручили татарському солтан-калзі "в Немирові замість Сулимки Самченка осадити" [41]. Ханський син дав у допомогу новому гетьману Самченку декілька тисяч своїх людей і наказав взяти правобережну столицю. Але ця військова акція також закінчилась невдало. За оцінкою історика Б.Крупницького, деструктивна діяльність гетьманів Т.Сулименка і Самченка у середині 80-х pp. звела нанівець попередні зусилля Г.Дуки у справі колонізації правобережних земель [42]. Після невдалих спроб утвердити своїх гетьманів, султан Магомед IV віддає ініціативу у вирішенні долі Правобережної України у руки татарських ханів.
Таким чином слід відзначити, що геополітичні інтереси Туреччини полягали в тому, щоб ослабити міжнародні позиції урядів Польщі та Росії і не давати їм змоги виступити "єдиним фронтом" проти османських планів завоювання європейського регіону. Задля цього Магомеду IV необхідно було стабілізувати політичну ситуацію на Правобережній Україні, якій відводилась роль своєрідного плацдарму для поширення турецького впливу у Центральній, Східній та Південно-Східній Європі. Саме тому Порта намагалась підтримувати інститути Війська Запорозького ("князівство" Ю.Хмельницького у 1677 - 1681 pp., гетьманства Г.Дуки, Т.Сулимки та Самченка у 1681 - 1685 pp.) на землях Київщини і Брацлавщини, а на Західному Поділлі вводила пряме султанське управління (1672 - 1699 pp.).
Література
1.WojcikZ. Rzeczpospolita wobec Turcji i Rosji. 1674 - 1679. - Wrocław. 1976. - S. 12.
2.Kolodziejczyk D. Podole pod panowaniem tureckim. Ejalet Kamieniecki. 1672-1699. -Warszawa,1994. - S. 133-208; Наумов E.H. Юго-Восточная Европа // История Европы. - Т.З. -M.,1993. - С.260; Колодзейчик Д. Кам`янецький еялат: турецькі джерела до історії Поділля 1672-1699 pp. // Український археолочний щорічник. - Вип.1. - Т.4. - К.,1992. - С.114; Чухліб Т.В. Козацький устрій Правобережном України (остання чверть ХУІІ ст.) - К.,1996. - С.35-41.
3.Чухліб Т.В. Руїна Правобережної України // Історія України: нове бачення - К.,1995. -Т.1.-С.254.