Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр.)

Більш вдалим для Османської імперії був другий чигиринський похід (літо 1678). У червні Ю.Хмельницький в листі до Яна III Собеського з табору турецької армії під Бендерами вимагав: "...щоб з Кальника і Немирова і інших міст війська вивели. Полк Кальницький нам належить..., ще раз прошу дотримуватись пактів, які воєвода хелмський підписав" [13]. До Варшави з посольством був відправлений козацький полковник Губар-Бершадський, який перед тим отримав призначення у Брацлавський полк. Представником Хмельницького у Туреччині тимчасово став Є.Астаматій. Султан підтримував ці заходи українського гетьмана, але був дуже незадоволений, отримавши відомості про те, що замість двох тисяч обіцяних для турецького війська козаків, Хмельницький мав тільки "старого Астаматія, Івана Хмельницького, Коваленка, Яненка (?), Апостола" з декількома сотнями людей [14].

І.VІІ. полковник Коваленко був відправлений здобувати Немирів і Кальник. 24.VII. загін Ю.Хмельницького перейшов через Дністер, а вже 7.VIII. сотні Є.Астаматія і І.Яненка-Хмельницького "вогняними кулями місто (Чигирин - Т.Ч.) і замок запалили" [15]. Перед головним штурмом Чигирина турецьке командування на чолі з візирем Кара-Мустафою заявило, що не хоче воювати з козаками лівобережного гетьмана І.Самойловича, а має намір лише вигнати із столиці гетьманської України московські війська. Спаливши після багатоденного штурму Чигирин, Кара-Мустафа відправив Ю.Хмельницького завойовувати інші райони Правобережжя. 23.VIII. в універсалі до жителів Канева "сарматський князь" наказував підкоритися новопризначеному наказному гетьману І.Яненку-Хмельницькому, а також звинувачував у спустошенні правобережних земель московські війська16. Такий же універсал був відправлений 12.ІХ. до жителів Черкас і всього населеня "задніпровської" України."...Освідчуєм, як сьогобічним так і тогобічним обивателям задніпровським і хто тільки зволить під міць князівства Руського і владу...пана гетьмана нашого наказного думку свою призичити, удаватися із зичливістю своєю, таким всяка наша на кожному місці доброчинність" [17] - звертався Ю.Хмельницький до своїх потенційних підданих. Реальність своєї влади правобережний гетьман продемонструвув у Каневі, знищивши з допомогою турків непокірне місто (живих залишилось біля двохсот жителів). Саме тому владі наказного гетьмана І.Яненка невдовзі піддалися Черкаси, Корсунь, Мошни і Жаботин.

Активізує свою діяльність на землях Східного Поділля інший наказний гетьман Є.Астаматій, який перед тим виконував дипломатичні завдання свого зверхника у Стамбулі. Відвоювавши у поляків Немирів, Бар і Меджибіж, він згідно окремих даних, відмовився визнавати протекцію турецького султана. В зв`язку з цим, у жовтні 1678 р. його було страчено за наказом Ю.Хмельницького у Немирові. У цей же час стратили полковника Вареницю, який перед тим очолював Кальницький полк. На його місце був призначений Г.Негребецьикй. Перебуваючи у Немирові, Хмельницький весь час нагадував польському уряду про його зобов`язання перед Туреччиною звільнити південно-східні землі Київщини та всієї Брацлавщини [*]. Його вимогливі листи до Варшави викликали обурення королівської влади, яка затягувала повернення правобережних земель під управління київського гетьмана. Головним аргументом такої затримки з точки зору короля, було не вірне титулування Ю.Хмельницького. Зважаючи на протест Яна III, турецький султан невдовзі заборонив своєму підданому "писати неучтиві листи до польського короля" а також, щоб він не претендував на зайняття Білої Церкви і Наволочі до того часу, поки не відбудеться турецько-польська комісія по розподілу території [18]. Можливо, що наприкінці 1678 р. Ю.Хмельницький був відкликаний до Стамбулу. Польський резидент повідомляв з турецької столиці, що даний період українському гетьману "дуже погано тут, навіть житла не має" [19]. Щоправда, згідно даних інших джерел, він у цей час перебував у Немирові [20]. На початку 1679 р. Хмельницький знову видає універсали до жителів українських міст і містечок. 1.ІІ. він звернувся до міщан і козаків Лукомлі: "...не зичивши руїни місту вашому...нагадуєм, щоб взявши любов до нас, як пана свого дідичного, з поклоном і вірним підданством одізвалися" [21]. Правобережний гетьман знову вимагав у Речі Посполитої звільнення від польських військ Паволочі і Білої Церкви. "Грозиться, що ті сторони огнем і мечем знесе" - вже в котрий раз скаржився Ян Ш Собеський до Стамбулу [22]. Отримавши значну військову допомогу від татар, Ю.Хмельницький вирішив заселити спустошені правобережні землі людьми, які втікли, або були "зігнані" І.Самойловичем на Лівобережну Україну. Ще на початку січня наказний гетьман І.Яненко, перейшовши на лівий берег Дніпра, перегнав частину населення з-під Козельця і Носівки до Корсуня. 26.1. війська Ю.Хмельницького разом з загонами білгородської орди захопили лівобережні містечка Жовнин, Городище, Горошино, після чого Хмельницький наказав перегнати їхніх жителів у Чигирин та Жаботин. Відділи І.Яненка оволоділи Пісками, Яблуневим, Золотоношею, Але 2.11. були розбиті під Лубнами. Побоюючись наступу турецько-татарських військ та полків Хмельницького на Київ, І.Самойлович наказав будувати фортецю біля Межигірського монастиря. Проте похід правобережного гетьмана на Київ не відбувся. Протягом року з Немирова на Лівобережжя ним висилались лише окремі загони для переселення людей і "підпалення лівобережних українських містечок" [23].

На жаль, досить обмеженою є джерельна база про діяльність Ю.Хмельницького у 1680-1681 рр. Відомо, що у квітні 1680 р. він знову вимагав від коменданта Білої Церкви здачі фортеці, а також погрожував польському королеві війною [24]. У червні того ж року на службу до Речі Посполитої перейшли дві корогви мультянів, що перед тим знаходились у військах Хмельницького [25]. 9.VI. 1681 р. С.Куницький повідомляв, що у Немирові вже управляв "намісник" Хмельницького Таращенко (Тарасенко), який у цей час затримав якогось польського капітана [26]. Отже, не викликає сумніву той факт, що десь на початку літа Ю.Хмельницького відкликали до Туреччини. Можливо, по дорозі до Стамбулу він помер чи був страчений, хоча існує декілька версій його смерті (свідчення С.Величка про повернення Хмельницького на Правобережну Україну у 1685 р. поки не підтверджуються документальними джерелами) [27].Після відібрання у Ю.Хмельницького "князівства", турецький султан призначив Правобережну Україну до володінь молдавського господаря Г.Дуки (VI. 1681). Дії Магомеда IV ще раз підтверджували тверді наміри Порти щодо утвердеження її впливу у даному регіоні Східної Європи. З іншого боку, такі заходи турецького уряду засвідчували визнання державної автономії більшої частини правобережних земель. Адже обов`язком "господаря Молдавських і України" (так йменувався Г.Дука) перед султаном було лише надання певної кількості військ для турецької армій та успішна колонізація краю [28]. Отримавши Правобережну Україну, господар звернувся до традиційних форм по управлінню регіоном, призначивши від свого імені наказним гетьманом Я.Драгинича. "Вчора підтверджено господаря на панстві, віддано йому Україну, щоб під його урядом була; має вислати господар до Немирова гетьмана... Сам господар виїжджає в тих днях до Порти, щоб лицем своїм впасти під ноги цезарські при одібранні нового Панства, за звичаєм турецьким" [29] (підкр. Авт.) - повідомляв О.Балабан у листі від 26.VI. 1681 р. до Варшави. Наприкінці липня того ж року Г.Дука отримав привілеї і "кафтан" від султана на підтвердження володіння правобережною частиною України [30].