Гетьман Юрій Хмельницький та його наступники у турецьких планах завоювання Центрально-Східної Європи (1676 - 1699 рр.)

У двох війнах з Польщею (1667-1672, 1673-1676) та однією з Московською державою і Лівобережною Гетьманщиною (1676-1681) турецький султан Мехмед IV здобув право поширення своєї протекції на Правобережну Україну. Слід відзначити, що одним з головних ідеологічних принципів зовнішньої політики мусульманських володарів від часу заснування імперії було положення - "те, що меч ісламу здобув від гяурів, вже ніколи не може бути добровільно віддане" [1]. Саме тому Висока Порта протягом останньої чверті XVII робила все можливе для того, щоб не віддати землі правобережної частини Війська Запорозького під владу польського чи московського монархів.

Турецький уряд, виходячи з багатовікової практики підкорення завойованих територій, використав щодо Правобережної України два різних підходи у політичних засадах, які утверджували владу султана. У першому випадку Порта намагалась зберегти інститути української державності у вигляді Війська Запорозького на землях Київщини і Брацлавщини ("від Дніпра до Случі"), але з умовою визнання її протекторату. Другий різновид османської політики щодо підкорення правобережних земель опирався на введення прямого султанського управління, яке було впроваджене на Поділлі після Бучацького договору 1672 року.

Кам`янецький еялет, який був утворений відразу після Бучача і охоплював територію колишніх Подільського, Могилівського і частково Брацлавського й Уманського полків козацької України проіснував під султанською владою до 1699 р. Очолював новостворену турецьку провінцію бейлербей, який призначався із Стамбулу (у 1672-1675, 1677-1680 рр. на цій посаді перебував Халіл-паша, 1675-1677 - Ібрагім-паша, 1680-1682 - Ахмед-паша, 1682-1684 - Абдурахман-паша, 1684 -Махмуд, 1685-1686 - Мустафа, 1686-1688 - Гусейн-паша, 1688-1689 - Ахмед, 1689-1699 - Кахраман Мустафа). Еялет поділявся на чотири адміністративні одиниці (санджаки), яким в свою чергу, підпорядковувалися менші округи (нахії). Спочатку було утворено кам`янецький, барський і язловецький, а трохи згодом - меджибіжський санджаки. У кожному з них нараховувалось від 3 до 8 нахій. Згідно з традиційною османською процедурою, започаткованою ще в XVI ст., першим етапом організації завойованої території став перепис місцевого населення. На подільських землях він був проведений турецькими чиновниками у середині 70-х рр. Вирішення економічних питань стало другим етапом "подільської" політики турків. Українські землі розподілялися між султанськими володіннями, маєтностями санджакбеїв і представниками військово-службової еліти (зіяметами і тіамарами). Трохи згодом підраховувались очікувані прибутки, які разом з привілейними листами на земельні наділи вносились до спеціальних щоденників (дефтерів). На початку 80-х рр. процес утвердження турецької адміністрації на Поділлі в основному завершився. Але в наступні роки (1683-1699) влада бейлербея, головним чином, обмежувалась невеликим районом навколо Кам`янця-Подільського, який блокували польські війська та підрозділи українських козаків. Про відносно мирне існування османської адміністрації на Поділлі, як відзначав польський імторик Д.Колодзейчик, можна говорити лише у період з 1676 по 1683 рр [2].

Зовсім інша ситуація склалася на землях Київщини і Брацлавщини, які традиційно означувалися у тогочасних вітчизняних, польських і турецьких документах як "Україна" [3]. 9 вересня 1676 р. гетьман правобережного Війська Запорозького П. Дорошенко склав присягу на вірність московському цареві стольнику Г. Косачову. Через десять днів Дорошенко разом з 2000 козаками прибув до табору І. Самойловича і боярина Г. Ромодановського, де віддав лівобережному гетьману дві булави та інші клейноди прислані колись до нього султаном [4]. Звістка про "зраду" Дорошенка, дійшовши до Стамбулу, викликала у турецьких колах велике обурення. Один із турецьких літописців писав, що "цей пройдисвіт, що леліяв у своєму серці безстидність і зраду, віддався у підданство москалям, і віддав в їх руки Чигирин, столицю козацької землі" [5]. Але султан не думав зрікатися своїх претензій на Правобережну Україну, міжнародно-політичний статус якої мав визначатися Журавницьким договором 1676 р.[*] між Туреччиною і Польщею. Ще влітку 1676 р. Мехмед IV звільнив з в`язниці Ю.Хмельницького, а після офіційного зречення П.Дорошенка, проголосив його гетьманом і почав готуватися до походу на Україну, щоб утвердити там владу новопроголошеного володаря.Ю.Хмельницький отримав титул "князя малоруської України і вождя Війська Запорозького" (в інших документах він також виступає як "князь Сарматський і гетьман Війська Запорозького", "князь Сарматії, Малої Росії і України, вождь Війська Запорозького", "князь України", "князь Руський") [6]. Крім того, йому були вручені булава, бунчук, корогви, бубон, печатку і письмовий привілей від султана на право володіння правобережною частиною України. Слід відзначити, що печатка Ю.Хмельницького значно відрізнялась від клейнодів попередніх гетьманів. На ній зображувалась постать кінного вершника з булавою у підсенній руці; над кінською головою, оздобленою пір`ям, знаходилось яблуко з мечем, а біля вершника стояв козак з мушкетом і надпис навколо - "Печать князівствва Малоруського" [7]. Згодом вона невідомим чином перейшла до І.Самойловича, а той її "при собі затримав, не відсилаючи до В.Г. (великого государя - Т.Ч.), на якій погоня і князівство Малоруське зображено" [8].

13.II. 1676 р. Ю.Хмельницький, перебуваючи в Андріанополі, видав універсал, де закликав усі стани українського суспільства підкорятися його владі [9]. Цей документ на Правобережну Україну мав відвезти призначений Хмельницьким наказний гетьман Є.Астаматій (Євстафій Гиковський, Остаматенко, Стоматенко). Прибувши на Правобережжя Астаматій розпочинає організаційну підготовку до приїзду князя у свої володіння. Він також видає універсали від свого імені, де "по Горинь і Димер Україну описав обидва Константинова у ті лінії вложив, по Острог закроїв і велику частину Волині притягнув.".Ю Весною Хмельницький призначив свого писаря Григорія (?) полковником у Могилівський полк, старшим над Корсунським полком був назначений Коваленко. У цей час польські урядовці намагалися не допустити наказного гетьмана Є. Астаматія у Немирів, який він хотів зробити своєю резиденцією (є відомості, що його сім`я протягом 1677-1678 рр. проживала у м.Ясси). Незабаром, 29. VI. 1677 р. Ю.Хмельницький з невеликим загоном прибічників у складі багатотисячної турецької армії Ібрагім-паші вступив на українську землю. Турецьке керівництво, бажаючи скористатися відомим прізвищем розсилає від імені Хмельницького універсали, де відзначалося, що населення повинно підкорятися султану і його наміснику, а також "жити спокійно не побоюючись татарських набігів" (І?) [11]. На початку серпня турецьке військо підійшло і стало табором під стінами Чигирина. Після багатоденної облоги та штурму міста турки відступили. Чи приймали козаки Хмельницького участь в облозі невідомо – знаємо лише, що правобережний гетьман у цей час звертався до польської влади з вимогами вивести гарнізони з міст Правобережної України, які надавалися йому султаном. Військовий похід 1677 р. закінчився невдало для Ібрагім-паші і, особливо, Ю.Хмельницького. "Три дірки має в грудях, з яких іде кров... Мовив до своїх з плачем, повернувшись від сераскера, хіба я винен, що козаки не дотримують слова" - так описували відступ Хмельницького з України очевидці тих подій [12]. Крім того, повідомлялось, що правобережний гетьман знаходиться під постійним наглядом турків і не може приймати самостійних рішень.