Інтеграційна політика російського уряду щодо козацтва слобідських полків в добу Єлизавети Петрівни
1756-1757 роки, запам’яталися козакам також як час відновлення у слобідських полках регулярної військової служби. Відповідно до царського указу від 30 жовтня 1756 р., прийнятого на підставі пропозиції графа Шувалова й проекту ізюмського полкового обозного Михайла Милорадовича, та розпорядження Військової колегії від 21 березня 1757 р. з слобожан мав бути сформований гусарський полк [24, с.1-35]. До нього повинні бути зараховані козаки, які раніше служили у слобідських драгунах, а у разі, якщо їх не вистачатиме для повного укомплектування частини, полк мали поповнити козаками підпомічниками. Утримувати це нове регулярне формування передбачалось коштом козацьких підпомічників. Останні внаслідок цього мали додатково сплачувати, крім звичайних 18 копійок податку, ще 22,5 копійки.Важкі умови служби на Українській лінії та Сербському корпусі, утиски старшини, податковий тягар та чергові імперські нововведення призвели до масових втеч козацтва з території слобідських полків чи переходу їх у підданство до старшини. Боротись з цим царський уряд був безсилий. Мабуть, єдиним дієвим заходом царської влади у цій царині було усунення старшини від збирання в полках коштів, що йшли на платню козакам, і поставлення їх збору під контроль російських урядовців з числа військових [21, №11866, с.302-303; №11999, с.476-477]. Усі інші чисельні заборони козакам продавати свої землі і переходити на інші території не діяли [21, №11926, с.376-377; № 11928, с.377-378; №12000, с.477-478]. Слобідські полки все сильніше занепадали.
Таким чином, з приходом до влади на початку 40-х рр. XVIII ст. Єлизавети Петрівни в інтеграційній політиці російського абсолютизму щодо слобідського козацтва вагомих змін не відбулось. Вдавшись до надання деяких соціально-економічних послаблень представникам козацького стану Слобожанщини в перші роки свого перебування на троні Російської імперії, в подальшому Єлизавета Петрівна ці надання поступово нівелювала. Здійснювана імперською адміністрацією щодо козаків політика увійшла в своє традиційне русло і рухалась надалі у відповідності з курсом, окресленим ще в часи Петра І та Анни Іоанівни. Більше того, за деякими напрямками (збільшення числа компанійців, остаточна ліквідація на законодавчому рівні козацького права переходів) Єлизавета навіть перевершила своїх попередників. Це дозволяє розглядати перший період її царювання як час, коли відбулось вдале засвоєння інновацій, запроваджених в попередню добу.
З початком 50-х рр. XVIII ст. уряд Єлизавети Петрівни вдається до активізації інкорпораційних та інтеграційних процесів у слобідських полках. Використання „механізму вибіркової колонізації та переміщення населення” з метою руйнації прикордонності слобідських полків, зростання військового визиску слобідського козацтва, впровадження чергових кроків з залучення слобідських козаків до служби в регулярних формуваннях – ось головні ознаки інтеграційної політики російського уряду під час другої половини царювання Єлизавети Петрівни. Наслідком означених дій російського абсолютизму стає значне економічне зубожіння слобідського козацтва. Відтак створюються передумови для повної інкорпорації слобідських полків до Російської імперії і включення слобідського козацтва до загальноімперської структури суспільства, що матиме місце вже за царювання Катерини ІІ.
Література
1.Пархоменко В. Конец старой Малоросски (1733-1788 гг. в истории Левобережной Украины) // Киевская старина – 1905. – Т.XCI. – C.343-349.
2.Шиманов А.Л. Главнейшие моменты в истории землевладения Харьковской губернии // Киевская старина – 1882. – Т.ІV. – C.191-228; 401-419.
3.Багалій Д. І. Історія Слобідської України. – Харків,1993.
4.Наумов В. Елизавета Петровна // Вопросы истории. – 1993. – №5. – С.51-72.
5.Соловьев С.М. История России с древнейших времен. В 15-ти книгах / Ответ. ред. Л. В. Черепнин. – М., 1962. – Кн.ХII. – Т.23-24.
6.Гербель Н. Изюмский Слободской казачий полк 1651-1765 гг. – СПб., 1852.
7.Альбовский Е. История Харьковского слободского казачьего полка 1650-1765 гг. – Харьков, 1895.
8.Багалей Д. И., Миллер Д. П. История города Харькова за 250 лет его существования (1655-1905). Историческая монография. В. 2-х т. – Репринт. изд. – Харьков, 1993. – Т.І.
9.ПСЗРИ – СПб., 1830. – Т.XIII. – Вып.1.