Нові джерела з історії православної церкви
В кінці ХІХ на початку ХХ століття промисловість Угорщини розвивалася швидкими темпами, закарпатські землі використовувались як сировинний придаток для угорських підприємств. У руках селян зосереджувалось близько 32 % земельних площ краю [1]. Селяни змушені були платити велику кількість податків, загальна сума яких становила 5 млн. 966 тис. крон на рік [2]. У 1870 р. починається еміграція в Америку. Причин переселення було декілька: одна із головних – важке матеріальне становище, посилення мадяризації, збільшення кількості населення, збільшення попиту на робочу силу в іноземних державах. Здебільшого закарпатці емігрували до США, Канади, Бельгії, Австралії, Бразилії. В США у штатах Пенсільванія, Нью-Йорк, Огайо, Нью-Джерсі, Меріленд, Іллінойс утворилися окремі церковні громади. Щоб не втратити велику частину вірників, Мукачівська греко-католицька єпархія відправляє у місця закарпатської еміграції уніатських священиків, які засновують церковні товариства, будують церкви. Перший священик-закарпатець в США був о. М. Зубрицький, після нього до Америки прибули о. І. Запотоцький, о. О. Дзюбай, о. М. Стецович із Мукачівської єпархії, в 1889 р. – о. О. Товт із Пряшівської єпархії, о. Г. Вислоцький, о. С. Яцкович [3].
В 1894 р. в Америці було вже 30 священиків, вони приїхали із трьох греко-католицьких єпархій: Львівської, Мукачівської і Пряшівської. 17-29 жовтня 1890 р. за ініціативи о. О. Товта у м. Вількес-Барре в Пенсільванії відбулися збори всіх священиків. Було прийнято наступні рішення: 1) Просити Львівського митрополита, Мукачівського і Пряшівського єпископів призначити в Америку єпископа-вікарія; 2) Об’єднати всі руські общини і братства; 3) Заснувати власне періодичне видання.
Згідно постановам із Риму греко-католицькі священики повинні були підкорятися римо-католицьким єпископам, якщо в їхній єпархії не було греко-католицького владики. Римо-католицькі єпископи різко виступили проти того, щоб в їх єпархія служили одружені священики, вони навіть ставили під сумнів правильність унії. Після декілька річної боротьби і листування з римським престолом закінчилося все тим, що греко-католицьким одруженим священикам наказали повернутися в Старий край. Це викликало обурення як простих вірників так і священиків, вони вирішили вийти з унії і повернутися до православ’я. Церковна громада в Міннеаполісі, якою очолював о. О. Товт налагодила зв’язки з православним руським єпископом Володимиром, що проживав в Сан-Франциско. Він приїхав 24 березня 1891 р. в Міннеаполіс і приєднав перший уніатський приход у США до православ’я [4].
Таким чином важке соціально-економічне становище, що вилилося в масову еміграцію в США призвело до того, що велика частина вихідців із нашого краю перейшли у православ’я за океаном, а потім, повернувшись на батьківщину занесли цей рух на Закарпаття та Пряшівщину. Цьому також сприяла невелика книга о. О. Товта „Где искати правду”, яка потрапила з США разом з емігрантами і сколихнула місцеве населення. Крім того відродженню православної церкви сприяло ще ряд причин.
Православний рух вперше проявився на Пряшівщині у с. Бехерово, де у 1902 р. народ почав відкрито переходити у православ’я [5]. Незабаром у с.Великі Лучки біля Мукачева селяни оголосили про свій намір покинути унію, їх очолив І. Газій, що повернувся з США і привіз книгу о. А. Товта „Где искати правду ?” [6]. Угорський режим вдався до жорстких дій проти православних, які припинилися лише з входженням Закарпаття до складу Чехословацької республіки. У 1921 р. На Підкарпатську Русь приїхав перший сербський православний єпископ-делегат Досифей (Васич). У цьому ж році, для православних Чехії, Моравії та Сілезії, сербський патріарх Димитрій висвятив єпископа Горазда (Павліка). Обидва єпископи, як належні до однієї церковної юрисдикції, проводили узгоджену церковну політику, намагаючись добитися визнання церкви державною владою. Ця тенденція продовжувалася й з наступними православними єпископами: Серафимом, Іринеєм, Йосифом, Володимиром.
У 1922 р. за допомогою сенатора Ю. Лажо на Пряшівщину перебрався архімандрит Віталій (Максименко), який організував у Ладомировій православний монастир і друкарню. Його публіцистична та місіонерська діяльність поширювалася не лише на Пряшівщину, а й на територію Підкарпатської Русі.
В державному архіві Закарпатської області автор виявив документ, який відображає діяльність єпископа Горазда (Павліка) спрямовану на зміцнення православної церкви на Підкарпатській Русі та у Чехословаччині. Наступні документи містять важливі фактичні дані про діяльність архімандрита Віталія (Максименко) та його дітища – православної місії в Ладомировій. Це джерело цінне передусім тим, що тут подається список жителів православного монастиря Св.Йова Почаївського, характеризується їх діяльність на ниві православ’я.
Ministerstvo
školstvi a národni osvéty