Дослідники некрополів з хрестами козацького типу

Хрест часто виступає як сакральний план храму, міста, поселення, підкреслюючи цим ізоморфність споруди - зразку космічного світу [2].

Вперше зображення хрестів як атрибутів поховального обряду, зустрічаються в Україні на білокам’яних князівських саркофагах XI-XII ст. На одному з них, знайденому при розкопках Десятинної церкви в Києві, вирізьблено відразу не менше п’яти “лапчатих” хрестів [3]. І.Сапожников вважає, на основі вищенаведених даних, що козаки, які відрізнялись цілою низкою етнографічних ознак від решти населення України, відродили стару великокнязівську традицію увіковічення пам’яті своїх небіжчиків саме кам’яними надгробками. На думку автора, ще однією причиною того, що цивільні мешканці запорозьких вольностей не ставили кам’яних хрестів, була висока ціна останніх. На кам’яному хресті 1782 року поблизу с. Олександрівна на правому березі Дніпровського лиману, який стояв колись на могилі козака Василя Конашко і який можна було побачити ще в 1909 році, був додатковий напис: “СЕМУ КРЕСТУ ЦЕНА 25 РУБ” [4]. Але, заради істини, необхідно підкреслити, що ці гроші завеликі і для козаків, бо перевищували їх річну зарплату майже вдвічі [5]. Але традиція, лицарський дух та шляхетність запорожців, а, можливо, і загальновідоме нехтування матеріальними цінностями вимагали достойного увічнення небіжчиків.

Існує також відмінна від попередніх думка, висловлена К.Широцьким, якому належить праця про намогильні хрести України, виконана переважно на основі матеріалів Поділля. Він пише про те, що у другій половині XIX та на початку XX століття істинним хрестом на Поділлі вважали дерев’яний, оскільки Спаситель був страчений саме на дерев’яному розп’ятті [6].

Перша публікація, котра безпосередньо стосується козацьких хрестів, а точніше – написів на них вийшла в 1844 році вже в першому томі “Записок” Одеського Імператорського товариства історії та старожитностей. Вона належить перу М.Вертіль’яка – спадкоємця останнього кошового отамана Запорізької Січі П.Калнишевського по жіночій лінії, який в той же час володів помістям на землях Кам’янської Січі [7]. М.Вертіль’як в “Запорожской старине” помістив свою статтю під назвою “Надписи находящіяся на могильных крестах и склепах”. У ній він детально передав 16 намогильних написів з меморіальних споруд с. Покровського, с. Копилівки, с. Гирл [8]. Ці дані вперше дали змогу визначити характерні особливості викарбованих на козацьких хрестах виразів. Більшість з них починалась словами “Здесь опочиваеть рабъ божій...”, далі йшло ім’я і дата смерті. Але деякі написи були досить нестандартні. Наприклад, “Помяни гди дшу раба своего...”, або “Старанніемъ Харка строго батька его поставленъ а 763 гду...”. Майже всі намогильні пам’ятники, з яких було скопійовано написи, не залишились до наших днів. Крім М.Вертіль’яка, фіксуванням написів меморіальних споруд казацтва займалися наприкінці XIX століття О.Чірков, М.Мурзакевич, П.Троцинський [9].

У 1836 і 1845 роках на Запоріжжі побував один з перших істориків українського козацтва А.Скальковський. Під час цих подорожей дослідник зробив опис цілої низки козацьких хрестів та інших старожитностей в околицях Чортомлицької і Покровської Січі [10].

Значним кроком вперед у вивченні намогильних козацьких споруд стала величезна науково-дослідницька робота, яку провів на Запоріжжі в кінці XIX – на початку XX століть Д.І.Яворницький. В його книзі “Запорожье в остатках старины и преданиях народа” [11] репрезентована найбільш повна збірка козацьких пам’ятників, які збереглися на той час на колишніх запорозьких землях, а також декілька їх малюнків і планів Січей з позначенням могил і кладовищ. Вчений був першим, хто описав хрест, який і досі стоїть на могилі останнього кошового отамана П.Калнишевського в Соловецькому монастирі і зробив її малюнок.

Свій внесок у справу дослідження козацьких кам’яних пам’ятників зробив на початку XX століття херсонський дослідник В.Гошкевич [12]. У своїх матеріалах до археологічної мапи Північного Причорномор’я він описав раніше опублікованіхрести біля сіл Олександрівка та Ковалівка на Південному Бузі, а також ще один хрест біля хутора Барогбаяни неподалік від Одеси. Гошкевич був одним з перших, хто намагався вивчити запорізькі старовинності шляхом наукових розкопок. Так, у 1913 році вчений детально обстежив залишки Кам’янської Січі – склав її план, описав кладовище і хрести на ньому, а також здійснив там археологічне дослідження кількох куренів.1908 рік ознаменувався появою праці К.Широцького “Надгробні хрести на Україні”, яка була досить грунтовною і побудована на основі даних, зібраних на Поділлі [13]. Цей вчений один із перших спробував систематизувати саме українські хрести. Він підкреслює чотири базових види цих пам’яток: трьох кінцевий хрест, скісний, прямий та шести-восьми кінцевий хрест. На думку автора, праця К.Широцького демонструє, що козацькі хрести XVII-XVIII століть за матеріалом вироблення, формами та стилем епітафій іноді досить суттєво відрізняються від народних надгробків деяких етнічних регіонів України.

Панування в країні у 1930-1980 роках атеістичного світогляду відбилося на розвитку меморіалознавства взагалі і на вивченні козацьких хрестів зокрема самим негативним чином. Саме в ці роки Україна втратила більшість пам’ят- ників і могил запорозьких козаків, які були описані раніше. Автору не відома жодна наукова праця, яка б хоч якимсь чином торкалася козацьких надгробків, написана у цей період.