Діяльність М.О.Корфа в земських установах Катеринославської губернії

Та серед всіх турбот земства М.О.Корф віддав перевагу освітній справі. Немає необхідності повторювати те, що було зроблено ним в справі розвитку системи шкільної освіти – про це сказано чимало. Зазначимо лише те, що з 1867 по 1872 рік М.О.Корф був неодмінним членом повітової училищної ради, в складі якої зробив все для того, щоб створити належні умови для ефективного існування народної школи. Вже у 1872 р. в Олександрівському повіті функціонувало 55 початкових шкіл (це при тому, що до 1866 р. їх було всього чотири). Звітуючи перед училищною радою, М.О.Корф не став зупинятися на здобутках, які досягло земство за останні п’ять років, а говорив про насущні проблеми, які ще потребували свого вирішення [28]. Однак вирішувати ці проблеми довелося не М.О.Корфу.

У 1872 р. на виборах гласних повітового земства кандидатура М.О.Корфа була відхилена по курії землевласників. Відомий земський та освітній діяч Д.Т.Гнєдін згадував, що Микола Олександрович, дізнавшись про таку несправедливість, трохи не зліг у ліжко [29]. Сам М.О.Корф у листі до Х.Д.Алчевської писав: “20 травня я урочисто був забалотований в повітові гласні двома третинами голосів на виборчому з’їзді землевласників Олександрівського повіту. Не дивно, що могла зібратися зграя негідників і за допомогою балотування позбутися чесної людини” [30]. Звичайно, не лише через порядність і сумлінність М.О.Корфа позбавили права гласного. Він був дуже незручним гласним, адже його ініціативи в справі розвитку народної освіти потребували великих коштів. М.О.Корф кожного року просив земське зібрання надати кошти повітовій училищній ради для розвитку освітньої справи. Хоч гроші він просив не для себе, деяких гласних це сильно дратувало. Та не тільки це надокучало земцям, які належали до числа великих землевласників. М.О.Корф послідовно відстоював тезу про неможливість наділення будь-кого привілеями. Він виступив проти надання великим землевласникам привілеїв, які надавали їм право не відбувати підводну повинність і проходити до земського зібрання без виборів. М.О.Корф вважав користування привілеями для себе образливим і був проти того, щоб хтось інший ними користувався [31].Дії купки незадоволених земською діяльністю М.О.Корфа не змогли похитнути довіру до нього з боку всього населення повіту. По всім мирським сходам Олександрівського повіту М.О.Корф переважною більшістю голосів був обраний гласним від трьох сільських з’їздів. Однак він відмовився продовжувати земську роботу, склавши з себе повноваження гласного повітового земського зібрання і члена училищної повітової ради. Один з перших біографів М.О.Корфа М.Л.Пісковський виправдовував його відмову тим, що на початку 1870 р. змінився порядок заснування та існування народних шкіл і стало неможливо нормально працювати [32]. Друг М.О.Корфа Д.Т.Гнєдін не зміг знайти виправдання діям М.О.Корфа і вважав, що своєю відмовою він образив як суспільство, яке його обрало, так і справу, якій він служив [33].

Які б не були причини відмови М.О.Корфа від роботи в земських установах, його значний внесок у розвиток земської справи, особливо становлення освіти, визнавали вже його сучасники. Його щирість, розуміння становища простого селянина, демократична спрямованість виступів і пропозицій принесли йому загальне визнання більшості населення Олександрівського повіту і всієї Катеринославської губернії. Знавець історії земств в Росії Б.Веселовський вважав, що “завдяки М.О.Корфу, Д.Т.Гнєдіну, К.З.Буницькому Олександрівське земство зайняло перше місце в губернії, та й взагалі належало до передових земств” [34].

До самої смерті Миколи Олександровича передові члени Катеринославського земства не забували про його роль у справі становлення земської справи. Коли у листопаді 1883 року М.О.Корфа не стало, XVIII чергове Катеринославське губернське земство влаштувало на знак вшанування його пам’яті панахиду в залі засідань земства. 12 грудня 1883 року в земстві було об’явлено про збір коштів на спорудження пам’ятника видатному громадському діячу [35]. На жаль, через обставини, які нам невідомі, пам’ятник М.О.Корфу так і не був встановлений (до речі така сама доля спіткала і проект встановлення пам’ятника О.М.Полю). Та попри це, пам’ять про видатного громадського та освітнього діяча живе. Щоправда пам’ять ця до цього часу не втілена у матеріальних об’єктах. В Дніпропетровську не має пам’ятника М.О.Корфу або вулиці його імені, не завадило б видати ґрунтовну монографію про його життя і діяльність. Отже, постать М.О.Корфа і досі чекає на свого дослідника.

Література

1.Семенов Д.Д. Барон Николай Александрович Корф // Острогорский В., Семёнов Д.Д. Русские педагогические деятели. – М., 1887. – С.74.

2.Песковский М.Л. Барон Н.А.Корф. Его жизнь и общественная деятельность. – СПб., 1893. – 95 с.

3.Там само. – С.23

4.Веселовский Б. История земства за сорок лет. – СПб., 1911. – Т.3. – С.71, 78.