Благодійницька діяльність Е.К.Бродського (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.)
Проте доброчинна діяльність Бродського була спрямована не лише у напрямку підвищення освітнього рівня населення. В 1902 р. з його ініціативи в с. Саксагань була організована пожежна дружина. У звіті Верхньодніпровських повітових зборів за 1903 р. зазначається: «В селении Саксагань возникла вольная пожарная дружина, открывшая свои действия 23 августа 1902 года. Дружина состоит под Почетным Попечительством Действительного Статского Советника Э.К.Бродского» [23].На 1913 р. дружина мала інвентаря на 705 рублів. Оскільки це була добровільна організація, то кошти діставались різними шляхами: «…изыскание средств «для дружины» путем устроения маскарадов, спектаклей и сбора пожертвований» [24].
В своєму маєтку Е.К.Бродський утримував лазарет на 30 ліжок, який обходився йому в декілька тисяч рублів на рік [25].Також він висловлювався за необхідність виділення коштів для покращення фельдшерських пунктів, оскільки при поганому їх стані хворі будуть направлятись до лікарень, які за досить короткий час будуть переповненими [26].
З 1908 р. Бродський вже не виконував обов’язки повітового предводителя дворянства. Причини цього невідомі [27].Однак з 1912 р. його прізвище знову фігурувало в списках гласних повітового земства. Дивним є те, що і син Ераста Костянтиновича Всеволод на цей період також вибуває зі списку гласних.
З початком Першої світової війни доброчинна діяльність Бродського набула дещо іншого характеру. За його сприяння 6-ій пішій Катеринославській дружині, яка перебувала під м. Очаків, було надано 2000 рублів, за що Верхньодіпровському земству була прислана подяка від вояків [28].Ераст Костянтинович висловлювався за спорудження в церквах пам’ятних дощок, хрестів на батьківщині загиблих воїнів, оскільки вважав, що це буде мати виховне значення для молоді [29].
Бродський в листопаді 1914 р. на засіданні земських зборів підняв питання про асигнування коштів в райони, постраждалі від війни. Цей факт відзначено в постановах земства за 1914 р.: «Э.К.Бродский обратил внимание на то, как пострадала Польша, и война эта ведётся за освобождение славян от тевтонского ига и потому следует ассигновать в помощь пострадавшим славянам. Но деньги передавать не в Государственную Думу, а непосредственно в местную земскую организацию» [30].На цю справу було направлено 500 рублів в Привісленський край. Також він підняв питання про надання допомоги польському населенню посівним матеріалом. У звіті земських зборів за 1914 р. розглядалась ця пропозиція: «Э.К.Бродский выступил за приобретение на 1000 рублей посевного материала и отсылку его пострадавшему населению в Царство Польское. Собрание согласилось с этой пропозицией» [31].
Ераст Костянтинович виховав собі гідну заміну – сина Всеволода, який займав чільне місце серед дворян Верхньодніпровського повіту. За прикладом свого батька Всеволод, маючи значні земельні володіння, розводив худобу, займався благодійністю. Він був попечителем декількох училищ, а також Саксаганської лікарні [32]. У 1912 р. Всеволода обрали на посаду предводителя дворянства Верхньодніпровського повіту. З 1914 р. на нього були покладені обов’язки по Відомству Російського Товариства Червоного Хреста в Севастополі на час військових дій [33].Всеволод Ерастович був одним з ініціаторів відкриття дитячого притулку в Верхньодніпровську. Це питання висвітлювалось у звіті повітових земських зборів за 1913 р.: «Богоделен и приютов в Верхнеднепровском уезде ещё нет, но по инициативе Уездного Земства, по постановлению Уездного Земского Собрания 1912-го года г. Верхнеднепровске предположено уже открытие Детского приюта в память 300-летия Царствования Дома Романовых. Для осуществления постройки и сбора пожертвований на него Уездным Предводителем Дворянства В.Э.Бродским, по уполномочию Собрания, возбуждено ходатайство о разрешении учредить Уездное Попечительство Детских приютов ведомства учреждений Императрицы Марии…» [34].
Про подальшу діяльність батька та сина Бродських збереглось дуже мало інформації. Довгий час не було відомо про їх долю після 1917 р. Однак влітку 2006 р. в Україну приїжджав онук Ераста Бродського Ераст Матвійович Биков, який за спогадами своєї матері розповів, що дід помер у 1919 р. у своєму будинку в Катеринославі і був похований таємно у власному маєтку Іванівка. Всеволод Ерастович помер в 30-х роках у Бельгії. Донька Софія емігрувала спочатку до Австрії, а згодом до Польщі. Зараз нащадки Е.К.Бродського проживають у Франції та Швеції.
Е.К. Бродського по праву можна вважати людиною, яка своє життя присвятила служінню рідному краю. Про це говорять не лише джерела, що зафіксували його діяльність у різних галузях народного господарства та на громадськоу поприщі, результати справ Ераста Костянтиновича можна бачити і сьогодні. Перш за все це дітище Е.К.Бродського – Ерастівськиий аграрний технікум, який щороку випускає кваліфікованих спеціалістів для сільського господарства, залізнична гілка, прокладена по його землях у бік м. П’ятихатки, телефона мережа, впровадження якої було розпочалося на початку 1900-х рр., Саксаганська та Ерастівська дільничі лікарні.