Катеринославська складова спадщини Н.Д.Полонської-Василенко

Який же саме матеріал з Катеринославських (згодом Дніпропетровського) архівів ввела до наукового обігу Н.Д.Полонська-Василенко? Звісно, що виділення цієї “катеринославської” складової джерельної бази студій дослідниці має дещо формальний характер, та на користь такого аналізу свідчить як недостатня вивченість спадщини Н.Д.Полонської-Василенко так і те, що більшість опрацьованих нею документів згаданих фондів загинули під час Великої вітчизняної війни. Отже, доробок дослідниці в окремих випадках має унікальний характер. В актуалізованій науковцем спадщині катеринославських архівів можна виділити декілька складових:

– опубліковані джерела;

– підготовлені до друку, але так і неопубліковані документи;

– історичні факти, встановлені з джерел та залучені до історичної реконструкції історика.

В першу чергу зазначимо групу опублікованих Н.Д.Полонською-Василенко джерел. В наукових студіях вченої археографічна діяльність займала помітне місце і вже поставала предметом історіографічного вивчення [27]. Характерною рисою едиційних робот вченої було те, що публікації документів в окремих статтях передувала історична реконструкція конкретних подій і процесів, відтворених на базі нижче друкованих джерел (тенденція, притаманна українській археографії ще з кінця ХІХ ст. і закладена археографами Київської археографічної комісії). Це стосується, в першу чергу, трьох праць вченої в кожній з яких опубліковані джерела саме з Катеринославських архівів: “Перші кроки єврейської колонізації в Південній Україні (зо студій з історії колонізації)” (1930 р.) [28]; “Матеріали до історії гірничої промисловості Донбасу” (1931 р.) [29] і “Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя” (1931 р.) [30].Іноземна колонізація Південної України безпосередньо входила до досліджуваних Н.Д.Полонською-Василенко проблем. Тому справа “О поселении в Новороссийской губернии жидов” (1775-1781 рр., на 142 арк., за описом – фонд Новоросійського губернатора) привернула особливу увагу вченої. З неї історик видала три документи: Перепис євреїв Новомиргородського шанцю 1778 р., Перепис єврейських родин, призначених на поселення у Крюкові 1778 р., Звернення до губернатора євреїв Дмитрівського шанця з приводу їх переводу з місця на місце, 1778 р. Текст документів передано спрощеним дипломатичним методом. Матеріали цієї справи дозволили реконструювати дослідниці перебіг єврейського переселення до Новоросійської губернії. Аналіз документів привів до розуміння чому проект влади 1770-х років щодо окремо поселеної єврейської землеробської колонії між Південним Бугом і Дніпром зазнав невдачі. Уряд не одразу зрозумів специфіку єврейської колонізації: євреї намагались в першу чергу осісти в містах і шанцях Новоросії і максимально скористатись наданими їм при цьому торгівельними пільгами. Про це та про професійні категорії євреїв-переселенців (переважно різні майстри, ремісники та шинкарі) яскраво свідчили опубліковані документи. Також матеріали Новоросійської губернської канцелярії дозволили казати про окремий рід діяльності євреїв, викликаний потребою часу: це “визивання” поселенців з-за кордону, їх вербування та організація переведення до Новоросії переважно із польських земель [31].

Окрему увагу привертає матеріал, введений Н.Д.Полонською-Василенко до наукового обігу у праці “Майно запорізької старшини як джерело для соціально-економічного дослідження історії Запоріжжя” [32]. Комплекс документів з архіву Катеринославського губернського правління надав змогу дослідниці реконструювати події, що відбувались між зруйнуванням Січі, арештом старшини і конфіскацією майна, його продажем і залюдненням колишніх запорізьких господарств, надав можливість відтворити картину матеріального становища старшини, що підпала під конфіскацію, встановити зв’язок між цим колом осіб і тогочасними подіями. Вперше Н.Д.Полонська-Василенко зіткнулась з документальними відомостями щодо конфіскації запорізького майна ще в 1914 році. Справи зберігались тоді в архіві Катеринославського Губернського Правління у в’язках, але в розпорошеному стані. У 1927 році дослідниця марно намагалась віднайти ці матеріали в Дніпропетровському губархиві. На допомогу прийшов А.С.Синявський, який надав Н.Д.Полонській-Василенко власну копію описів майна запорозької старшини, конфіскованого 1775 року [33]. Ця копія якраз і стала підґрунтям для самостійного дослідження та публікації джерел. Принаймні, маємо 25 опублікованих документів (відомості, описи, реєстри) з фонду Новоросійської губернської канцелярії (в’язка 105, справа 2839) Дніпропетровського архіву. На жаль, при підготовці документів до публікації дослідниці не вдалось уникнути певних археографічних помилок – описок, неточностей, явних недоречностей у власних назвах, на які згодом у приватному листуванні вказував вченій Д.І.Яворницький [34]. Але це в жодному разі не зменшує значення проведеного Н.Д.Полонською-Василенко аналізу джерел, переважно на основі застосування кількісних та порівняльного методів.

Вага опублікованих документів для дослідниці очевидна – вони не лише допомагають суто позитивістські реконструювати фактичну картину життя у зимівнику, його соціальний склад та господарський профіль, стан і рівень старшинського господарства на момент зруйнування Запорожжя, а й підтверджують тезу про майнове розшарування козацтва, про поступовий розвиток і перехід до більш складного економічного побуту – капіталістичного, про існування на Запорожжі власної заможної старшини-буржуазії, про роль торгівлі як “головного нерву економічного життя тих часів Запорожжя”.... [35]. Вчена апелює до думки М.М.Покровського з приводу запорозької старшини, але ми маємо не сліпе наслідування “справжнього” історика-марксиста, а власні обґрунтовані висновки давньої прихильниці економічного матеріалізму.Крім вищенаведеного дослідження, до Багалієвського академічного збірника “Праці Комісії для виучування соціально-економічної історії України” (1931 р., Т.1) увійшла ще одна археографічна робота Н.Д.Полонської-Василенко. Присвячена актуальному на той час питанню історії гірничої промисловості на Донбасі, робота подавала новий історичний матеріал – 17 документів зісправи “Про розробку кам’яного вугілля і мармуру в Бахмутському повіті”, що охоплювали 1790-1795 рр. Документальні матеріали були здобуті дослідницею 1914 року, ще під час свого першого наукового відрядження до Катеринослава, але спроба відшукати цю справу 1927 року закінчилася невдачею. В усякому разі архівні документи були остаточно втрачені за часів Вітчизняної війни і таким чином публікація Н.Д.Полонської-Василенко передає зміст першоджерела, виконуючі по суті його роль. Представлений матеріал був невідомий більш раннім дослідникам, до того ж він деякою мірою розкривав часи становлення вугільної “промисловості” напередодні заснування Луганського ливарного заводу у 1795 р. і доповнював відомості про обслідування природних багатств південного регіону за наказами Г.О.Потьомкіна, про розробку вугілля і руди в маєтках бахмутського поміщика Петра Штерича, про роль у справі розробки вугільних покладів колезького асесора Аврамова, В.В.Каховського, В.С.Попова, М.Л.Фалєєва тощо. Але за нових часів вчена вже не акцентувала на значенні діяльності найближчого оточення Г.О.Потьомкіна для розвитку економіки краю, а наголошувала на вазі цих документів, як джерела до забезпечення розробки кам’яного вугілля робочою силою, встановлення розцінок тодішнього робочого дня, собівартості і вартості вугілля, ролі поміщицької кляси, на користь якої йшли прибутки... [36].