Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку
Дані про час переселення підтверджують, що восени 1761 р. Комісії довелося заново провести опис в залінійних поселеннях усіх порубіжних сотень. На жаль, не вдалося виявити документів, які відображають обставини його проведення (на відміну від роботи комісії в 1756 р.). Можна тільки пояснити специфіку структури "смєти" про запорозькі поселення: в 1761 р. К. Розумовський таки відмовився від ідеї провести там поіменний перепис. Про це писав 13 жовтня з Глухова І.Чугуєвець: "Залинейньїх людей веленно от графа описат всех, а о запорожских граф приказал на 1714 году границю, не описывая іменно, примечаниемь положит... сколко и дворові, под Воискомь". |23, 73 зв.].
Але чи побувала Комісія у 1761 р. в Старосамарської сотні? Якщо так, то виявляється, що після 1756 р. в Старій Самарі не з'явилося жодного поселенця, а якщо такі й були, то негайно залишали містечко (див. Таб.1).На перший погляд - нічого дивного в умовах непростих взаєминіз запорожцями та призначення в 1752 р. старосамарським сотником Івана Березаня, який вирізнявся своїми зловживаннями, самоуправством тасвавільними вчинками [19, 154-159]. Але уреєстрі втікачів з Старосамарської сотні від 26 березня 1757 р. [1, 334-337] є чимало прізвищ людей, внесених у відомість про населення містечка, складену ніби-то в кінці 1761 р. - на поч. 1762 р.: Каленик Панасенко, Максим Кошеченко, Дмитро Солодкий, Микита Пелюхна, Степан Литвин, Юхим Грищенко, Іван Калашник, Степан Бердник, Михайло Дубенко, Федір Головко, Яким Красиненко, Остап Черевко та ін. Тобто, комісія переписала дані з відомості, укладеної ще в 1756 р. Насмілюся зробити припущення, що це спричиненено невизначеністю долі містечка на час повторного проведення опису – у Глухові восени 1761 р. Іван Чугуєвець доволі успішно вів перемовини з гетьманом про передачу Старої Самари Запорозькому Війську [23, 73]. 20жовтня 1761 р. К. Розумовський підписав ордер, яким передавав старосамарських жителів "под ведение Воиска Запорожского, с коих козаки должны отправлят воисковую службу, а посполитые быть в прислушании до Войска Запорожского" [10, 200].
Отже, згідно з відомістю, на 1756 р. населення Старої Самари становило152 двори, 164 хати, 165 сімей [13, 114 зв. - 121 зв.]. Старшина Старосамарської сотні: сотник Іван Березань (з 1752 р.), переселенець з м-ка Березна Чернігівського полку (1744); городовий отаман Федір Байрак (з 1752 р.), переселенець з м-ка Нові Санжари Полтавського полку (1742); писар Данило Любарський, козак з м. Миргород (1751); осавул Іван Касян переселенець з Білицької сотні Полтавського полку (1744); хорунжий Панас Бабенко,переселенець з Китайгородської сотні Полтавського полку (1745) [13, 114 зв.]
Як видно з наведених у таблиці даних, на 1756 р. більшість населення Старої Самари складали "старожили", перший з них - запорозький козак КорнійТаран, який оселився там у 1732 р. [13, 119 зв.]. Це ще разпідтверджує,що після зруйнування Новооогородицької фортеці поселенняперестало існувати тільки юридично, потрапивши до розряду "безуказнонаселснных".
За підрахунками, зробленими на основі даних відомоті, кількість козацького й посполитого населення в Старій Самарі була майже однаковою - 49 3 % (75 дворів) становили козацькі двори, решта – посполиті. Загалом в залінійних поселеннях Полтавського полку переважало козацьке населення, за винятком слобід, оселених вздовж р. Оріль, вище впадіння в неї Берестової Личкова, Котівка, слободи в урочищах Вища Мажарова, Нижча Мажарова, Перещепино, Козиревому) - вони належали окремим власникам, частка козацького населення в них становила біля 37 %. У Старій Самарі, як правило, в одному дворі була одна хата, в якій мешкала одна сім`я. Тільки в одному в дворі в одній хаті мешкало дві сім`ї, у 12 випадках (7,9 %) - на одному дворі знаходилося дві хати, де мешкало дві сім`ї.Загалом, співвідношення "двір-одна хата-одна сім`я" було типовим для залінійних поселень.
Найбільший відсоток населення Старої Самари становили вихідці з Полтавського полку, Запорожжя, Миргородського полку та Речі Посполитої (Правобережної України) (див. Таб. 2)
Серед переселенців з Полтавського полку найбільше було прибульців з Новосанжарівської (16 дворів), Кобеляцької (15 дворів), Білицької (13 дворів) та Китайгородської сотень (12 дворів). Вихідці з Речі Посполитої прибули до містечка, головним чином, з Київського воєводства, один двір було осаджено переселенцями з м-ка Меджибіж Подільського воєводства. Більшість з них несли козацьку службу (69,2 %).
Вихідці з Запорожжя були, здебільшого, колишніми січовиками, які одружилися в Старій Самарі, тільки один двір населили колишні військові піддані. З них 33,3 % рахувалися посполитими (шість дворів), решта -козаками. Щоправда, невідомо, чи несли останні службу на користь сотенного правління. Принаймні, 11 квітня 1745 р. Старосамарська сотенна канцелярія повідомляла, що "от оних живущих при Старой Самаре запорожских козаков никакой служби не продолжается" [18, 29 зв.].
Не випадково у відомості немає даних про земельні володіння Старосамарської сотні - вона їх не мала. Щороку жителі Старої Самари були змушені "покупать грунта" [9, 33] - орендувати їх у запорожців. У1745-46 рр. та на початку 50-х рр. були спроби відмежувати землі п сотню, але вони зазнали невдачі [1, 23-394; 17, 2 зв., 5-6, 13-14, 34, З8] Загалом, відомість є непрямим свідченням того, що основним напрямком міграції населення з містечка були запорозькі слободи - принаймні, в залінійних поселеннях інших сотень не зафіксовано жодного вихідця з Старої Самари.14 січня 1762 р., в той час, коли комісія завершувала переписування "набіло" результатів своєї праці, Кіш віддав розпорядження розігнати жителів Старої Самари, "чтоб тамо ни единь жителством не оставался" [22, 18 зв.] На початку 1762 р. загін на чолі з військовим осавулом Лук'яном Великим розорив містечко, захопивши сотенний прапор та архів [10, 100 а]. У 1764 р. військовий осавул Макар Нагай прогнав із Старої Самари "от розгону оставшихся" 17 чоловік [24, 5].