Відомість про залінійні поселення від 17 січня 1762 р. як джерело до історії Старосамарської сотні Полтавського полку
ВідомістьміститьданіпрозалінійніпоселенняНехворощанської, Маяцької, Царичанської, Китайгородської, Орлицької сотень Полтавського полку таЗапорозькогоВійська,атакожпронаселенняСтарої Самари. Відомості про поселення, що перебували в юрисдикції Полтавського полку, систематизовано за такими рубриками: 1) "званія"; 2) "число их"; 3) "откуда и когда, какого звання зашедшие". Інформаційна наповненість рубрик неоднорідна і залежить, насамперед, від типу поселення (подварок, хутір, пасіка, слобода, село). Стара Самара, за відомістю, була єдиним містечком серед залінійних поселень. Відповідно, у першій рубриці вказано прізвище та ім`я господаря двору та глав сімей (якщо в одному дворі мешкала не одна сім`я); У другій - кількість хат і сімей в одному дворі; в третій - відомості про походження поселенців, їхню станову належність та час переселення в Стару Самару. Завершується опис "смєтою" про поселення Самарської паланки, у якій зазначено тільки їхні назви, місцезнаходження, відстань між поселеннями та кількість хат.
Коротко зупинимося на історії проведення опису. 19 січня 1756 р., одразу після переведення Гетьманщини та Запорожжя у підпорядкування Сенату, з останнього в Державну колегію Іноземних справ подано запит про поселенння, що з'явилися на південь від Української лінії після закінчення російсько-турецької війни 1735-1739 рр. [25, 1 а]. В колегії таких відомостей не знайшли. 10 березня Сенат віддав гетьманові К.Розумовському розпорядження про проведення опису залінійних поселень [13, 4; 27]. В Сенаті цікавилися "сколко после закьлюченія с Портою Оттоманскою вечнаго мыра за Украинскою линіею изь Малой Россіи, и ис которыхь имянно полковь, и якого поселенія виселилось, и на какой за линіею дистанцій то поселеніе простираетца, и до которыхь урочнить" [1, 179].
12 березня К. Розумовський направив ордер Генеральній військой канцелярії з вимогою розшукати такі відомості в її архіві, а за їхньої відсутності — доручити полтавському полковникові А. Горленку створити комісію для складання карти залінійних земель та відомості про поселенців [25, 2]. Тоді ж гетьман відіслав у Кіш ордер, щоб запорожці не перешкоджали роботі комісії [1, 175].
На початку квітня для проведення опису було створено комісію у складі В.Магденка, С.Бузанівського та К.Прокопієва [13, 7]. Від картографування залінійних земель вони вимушені були відмовитися - пі у відомстві Генеральної військової канцелярії, ні в Київській губернії не було жодного геодезиста [13, 8, 23].Перед комісією постала ще одна проблема - протидія Коша проведенню опису. Участь запорозьких депутатів у роботі комісії не передбачалася - Кіш зобов'язали тільки прислати представника, щоб запобігти можливому опору паланкової старшини й населення Військових Вольностей [1, 178]. Військова сходка 7 травня постановила: не перешкоджати роботі комісії, але й не надавати їй охорону. Причому, Кіш давав згоду на перепис винятково вихідців з Гетьманської України, заборонивши обліковувати переселенців з інших земель та одружених запорожців [1, 181].
З Коша неодноразово надсилали ордери самарському полковникові ззабороною перешкоджати проведенню опису, постійно повідомляючи про це комісію та Генеральну військову канцелярію [1, 181, 196; 25, 25 зв.]. Але 2 липня депутати Комісія отримала лист від полковника Самарської паланки з забороною "в дачи запорожские вежать и дела начинать" [1, 198]. Цей лист відображав реальну, а не задекларовану позицію Коша з цього питання. 23 серпня1756 р.Військова сходка прийняла нове рішення:доручити опис поселень, що перебували в юрисдикції Коша, паланковим полковникам [1 200-201], яким наказано, щоб "хоружого і сотников политично, с учтивостію, к той описи не принимали" [1, 201]. Найбільше в Коші були стурбовані можливим картографуванням залінійних земель, вважаючи його кроком до юридичного закріплення їх за Полтавським полком" что ж-де касается доучинення чертежа на находящейся за линиею земле, которая-де издревлеВойску Низовому Запорожскому принадлежит, то чертеж никогда чиним-ь не был [26, 242і зв.].
22 липня 1756 р. в І енеральнш військовій канцелярії отримали донесення А. Горленка проте, що комісія описала залінійні поселення від "дач" Слобідських полків до містечка Китайгорода [25, 34 зв., 38]. 27 серпня 1756 р. в По лтавській полковій канцелярії слухали донесення комісії про завершенняопису залінійних хуторів, які належали жителям Полтавського полку, та про неможливість проведення опису поселень, що перебували в військовому підданстві [20,719]. З донесення А. Горленка в Генеральну військову канцелярію дізнаємося, що відомість про поселенців на той час вже було переписано "набіло" [13, 25 зв.]. Упродовж вересня-жовтня 1756 р. Генеральна військова та Полтавська полкова канцелярії, а також комісія, продовжували безуспішно листуватися з Кошем про проведення опису поселень, які перебували у підданстві Війська Запорозького [13, 27-33; 20,494 552]. Тобто, у 1756 р. опис не було завершено. Відомість про за лінійніпоселення Полтавського полку, складену комісією того самого року, виявитине вдалося.
З невідомих причин в Генеральній військовій канцелярії про опис згадали тільки у 1761 р., під час приїзду в Глухів К.Розумовського. 2 вересня 1761 р. Полтавська полкова канцелярія отримала ордер К.Розумовського, з повідомленням, що в Генеральній військовій канцелярії так і не отримали відомості про залінійні поселення [14, 1]. Гетьмана цікавили походження переселенців, час їхнього переселення, місцезнаходження поселень, якими землями поселенці володіють, запорозькими, чи "малоросійськими" та копії документів на земельні володіння [14, 1 і зв.]. Полтавська полкова канцелярія спробувала пояснити відсутність відомості та карт відсутністю геодезиста та неможливістю проведення опису поселень, що перебували в юрисдикції Коша [14, 5]. У відповідь гетьман віддав розпорядження описати поселення в Військових Вольностях без запорозьких депутатів, „под каким-ь другимь претекстом" [14, 6 зв. - 7].