Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським
Розшифровуючи лист графа Головкіна до І.Мазепи, Д.М.Бантиш-Каменський також зазначив, що "слова, заключёные в скобках писаны цифирью, до измены Мазепы, по секретным делам, с ним употребляемою"[16].
При публікації деяких джерел замінювалось позначення дат буквами на цифрове.
У "Источниках..." та додатках до 1-го видання «Истории Малой России» були розміщені виключно архівні джерела, у тому числі й дума, написана І.Мазепою, що зберігалась у слідчій справі Кочубея та Іскри.
Таким чином, видання документів Д.М.Бантишем-Каменським можна вважати значним внеском у формування української археографії. Недоліками цих публікацій джерел була відсутність системи у створенні необхідних заголовків та приміток, але, не зважаючи на це, вони використовувались і сучасними дослідниками. Історик одним із перших опублікував джерела з історії Гетьманщини у комплексі, в хронологічній послідовності, що сприяло розвитку історичних досліджень в Україні.
Публікації фрагментів наративних джерел та історичних творів попередників були використані як ілюстративний матеріал. При їх публікації текст був наближений до мови ХІХ ст., не йшлося про порівняння їх із можливими протографами, практично не фіксувались запозичення з інших джерел. Тобто, археографічний рівень публікації був ще досить низьким.
Д.М.Бантиш-Каменський став одним із перших істориків, хто у своїх працях подав інформацію про окремих українських збирачів джерел, таких, як А.Чепа, О.Шафонський, О.Рігельман та інші, чим були зроблені перші кроки у розвитку історіографії джерелознавства. Саме із твору Д.М.Бантиша-Каменського пізніші дослідники отримали інформацію про надання А.І.Чепою матеріалів йому та Я.М.Марковичу, та зникнення їх частини після раптової смерті останнього у Петербурзі. Звідти також можна було дізнатись про намір Г.М.Теплова написати історію України, про збирання ним історичних джерел та отримання останніх після його смерті Іваном Перфільєвичем Єлагіним[17]. Повідомлення про осіб, що надавали історику матеріали, можуть бути використані як історіографічні джерела.
Публікації документів були зроблені у вигляді витягів, а також цілісних джерел. У переважній більшості подавалась інформація про місце зберігання документу, рік та, рідше, номер справи. При публікації документальних джерел на іноземних мовах у ряді випадків наводився переклад. Опубліковані документи мали заголовки, іноді – примітки до тексту та до змісту. Недоліком здійснених публікацій була несистемність у подачі необхідної супроводжуючої інформації.
В цілому, методика роботи з джерелами та історичною літературою, прийоми публікації джерел, властиві Д.М.Бантиш-Каменському, були характерними для більшості дослідників другої половини XVIII – першої третини ХІХ ст. Подібна методика мала місце у едиційній діяльності ряду пізніших істориків та спеціалізованих археографічних установ.
Примітки
1.ИРЛИ. – Ф.339 «Архив Д.Н.Бантиш-Каменського». – №. 1/ 9028. – Л.5.
2.2 Источники Малороссийской истории, собранные Д.Н.Бантыш-Каменским и изданные О.Бодянским. 1649 – 1722. В 2-х частях //ЧОИДР. – 1858. – Кн.1. – Предисловие.
3.3 Там же.4.4 Бантыш-Каменский Д.Н. История Малой России со времен присоединения оной к Российскому Государству при царе Алексее Михайловиче, с кратким обозрением первобытного состояния сего края. – М., 1822. – Ч.1-4. – Ч.3.- С.198-212.
5.5 Там же.– С. 213-220.
6.6 Там же. – Ч.4. – С.143.
7.7 Источники Малороссийской истории…– Кн.1. –Ч.1. –С.327; Ч.2. – С.9,330.
8.8 Там же. – Ч.1. – С.234.