Прийоми та методи публікації джерел Д.М.Бантишем-Каменським
Як відзначалось вище, документи публікувались як у тексті «Истории Малой России», так і відокремлено. При цьому у тексті твору та "Примітках" до 2-го видання документи публікувались у витягах та у повному варіанті, а відокремлено – лише у повному варіанті. Упорядковані вони були за хронологічним принципом з латинською нумерацією у додатках до 1-го видання, в "Источниках..." – за тим же принципом із нумерацією арабськими цифрами.Заголовки документів (дата, найменування, вказівка на автора чи адресата, місце створення) при публікації джерела у тексті твору були практично відсутні. Іноді подібну інформацію можна знайти у тесті, що передує документу. У додатках до 1-го видання вміщено 103 заголовки до опублікованих джерел. Їх зміст далеко не рівноцінний: у більшості заголовків відсутня дата створення документу. Джерел у додатках було надруковано більше, тому що під одним заголовком іноді було вміщено декілька документів. Наприклад, під заголовком "Грамоты Государевы к Мазепе" під різними датами було опубліковано 13 документів із розбивкою за буквами латинської абетки[4], під заголовком "Письма Гетмана Мазепы к Государю" було вміщено 4 документи[5] тощо. Іноді до заголовків Д.М.Бантиш-Каменський включав стислий опис змісту джерела: "Грамота Государя Петра І к Гетману Ивану Скоропадскому, в коей уведомляя о бежавших с изменником Мазепою малороссийских старшинах и всякого звания людях, обещает простить их, и возвратить им имения и чины, если они, оставя шведов, прибегнут к нему, Государю; в противном же случае ослушники сего указа, будучи пойманы, смертию накажутся. 7 ноября 1708 г."[6].
В "Источниках...", які, як зазначалось вище, Й.М.Бодянський зміг видати лише у 1858–1859 рр., були збережені ті заголовки, що були складені Д.М.Бантишем-Каменським. У переважній більшості вони включали дату, найменування, вказівку на автора або адресата. Іноді найменування (подібно до джерел, вміщених у додатках до 1-го видання «Истории Малой России») включало стислий опис змісту джерела. Під одним узагальнюючим заголовком справи могли бути розміщені заголовки окремих документів, що до неї входили. Відмінність у системі заголовків у додатках до 1-го видання «Истории Малой России» та в "Источниках..." – у наявності датування переважної більшості джерел в останньому.
Текст у витягах із документів, включених до «Истории Малой России», Д.М.Бантиш-Каменський передав мовою, наближеною до мови першої половини ХІХ ст, замінюючи архаїзми. У тексті документів у додатках до «Истории Малой России» присутні незначні зміни у ряді випадків, а в "Источниках..." повністю збережено текст оригіналів. У випадку пошкодження документів непрочитані місця позначались певною кількістю крапок, яка залежала від об`єму пропущеного тексту.
Публікації документів мали примітки та коментарі, які можна розділити на дві групи: 1) примітки та коментарі до тексту документу; 2) примітки та коментарі до змісту документу.
Перші були представлені:
інформацією про місце, іноді – умови збереження документу, із зазначенням року та номеру справи. При публікації витягів із документів у тексті «Истории Малой России» така інформація розміщувалась на полях, при публікації цілих документів – після них. В "Источниках..." подібна інформація про місце збереження джерела у більшості випадків відсутня, в той же час у додатках до 1-го видання та примітках до 2-го видання – подана до переважної більшості джерел. Проведений аналіз показав, що Д.М.Бантиш-Каменський скопіював всі джерела, які знайшов, у тому числі й у архіві Чернігівського губернського правління.
зауваженнями про пошкодження тексту, типу "сей столп во многих местах сгнил", "кажется, без конца", "начальных тетрадей нет", "далее нельзя было разобрать"[7] тощо.
описами зовнішніх атрибутів документів типу "К сей грамоте приложена под кустодиею восковая печать, уповательно Войска Запорожского"[8], "Писана на Александрийской на середней бумаге, запечатана затворчетою печатью под гладкою кустодиею"[9], "Грамота сия сложена была пакетом и к оной приложена, под кустодиею, красного воску печать государева"[10] [5, Ч.1, С.249] тощо. Такі записи почасти передавались іншим шрифтом у вигляді приміток, почасти (у більшості – в "Источниках...") тим самим шрифтом, що і документ.
інформацією про походження документу, засіб його доставки: "Из Витебска отпущено 13 дня мая 1708 года, с Гетманом присланным челядником, Мироном Калиниченком", "Послано с киевским рейтаром, с Иваном Щучкиным"[11].
інформацією про мову та почерк документу ("писано на столпцах Белорусским письмом", "Перевод с тетради латинского письма"[12].
інформацією про формуляр ("по обыкновенном титуле Великого Государя и его гетманском"[13]. Можливо, ці примітки були зроблені копіїстами або урядовцями.Зауваження до змісту документів майже відсутні у витягах та у додатках до 1-го видання «Истории Малой России», іноді зустрічаються у примітках до обох видань. В "Источниках..." таких зауважень знаходиться значно більше. Враховуючи твердження Й.М.Бодянського про публікацію документів у тому вигляді, в якому він отримав їх від історика, із додаванням нумерації деяких справ, які були відзначені зірочкою, а також проведений порівняльний аналіз показав, що саме Д.М.Бантиш-Каменський був автором приміток до змісту документів. Так, у примітках до "Грамоты царя к малороссийскому Запорожскому Войску о склонении оставить Гетмана Брюховецкого и снова поддаться ему" зазначено: "Восьмидесятилетний Протоиерей, Чижевский, бывший настоятилем Богоявленской церкви в г. Гадяче, уверяет, что Гетман Иван Мартинович Брюховецкий, по преданиям, погребён в церкви Богоявления Господня, противо наместной иконы Божия Матери.– В Синодике той церкви, в которой внесён род Брюховецкого, в конце написано: "Гетман Иван Брюховецкий, ктитор и укладчик Свято Богоявленской церкви, и в оной церкви погребён. При оной церкви имеются два колокола под гербом Брюховецкого"[14]. У "Примітках" до 2-го видання «Истории Малой России» Д.М.Бантиш-Каменський зауважив: "В сей Богоявленской церкви и ныне хранится Синодик с означением рода Брюховецкого. В конце оного написано следущее: "Гетман Иван Брюховецкий, ктитор и укладчик Свято Богоявленской церкви и в оной погребён". Там же доселе имеются два колокола з гербом сего гетмана"[15]. Подібними у 2-му виданні «Истории Малой России» та в "Источниках..." є зауваження щодо листів Мазепи до Мотрі Кочубей, з перекладом українських слів.