Кілька листів з історії Війська Запорозького першої третини XVII ст.

Написання даних листів припадає на період з 1611 по 1633 р. П`ять документів вийшли з козацького середовища (авторами трьох є гетьмани Богдан Конша та Тимофій Орендаренко, по од¬ному написали полковник Матвій Ширяй та козак Криштоф Бокрицький), а шостий був адресований козацькому полковникові Путивльцю. Даних про згаданих осіб обмаль, а Ширяя ста Бо-рицького й взагалі не згадують дослідники, навіть Д. Яворницький. Богдан Конша (в деяких інших документах, в т. ч. й опублі-кованому листі № 4 — Конча) гетьманував з початку 1623 р., і якраз цей лист і зазначає найранішу дату його каденції. Конша замінив на уряді гетьмана Михайла Дорошенка, а коли невдовзі помер у травні 1623 р., то булаву козаки вручили знову Дорошен¬ку, Конша був прибічником Петра Конашевича (Сагайдачного) та М. Дорошенка, прагнуючи притримуватися лояльного до Речі Посполитої курсу. Тимофій (Тиміш) Орендаренко (Михайлович) гетьманував двічі. Після Переяславського договору 8.УІ1630 р., яким завершилося національно-визвольне повстання 1630 р. під проводом Тараса Трясила, великий гетьман коронний Станіслав Конецпольський призначив старшим реєстрового війська саме Орендаренка. Від однак не виявив належної покори уряду Речі Посполитої, і у 1631 р. Конецпольський призначив замість нього Івана Петрижицького-Кулагу. Однак через певний час Орендаренко знов стає гетьманом і був на цій посаді не пізніше 19.VІ.1633 р. і близько року тримав у руках булаву. Потім його при нез`ясованих обставинах замінив знаменитий Іван Сулима. Листи Орендарен¬ка стосуються першого й другого його гетьманування. Декілька слів можна сказати й про Путивльця, який був полковником вже при Сагайдачному, а у 1618 р. був ним посланий до королевича Владислава, щоб розладнати переговори про перемир`я між Річ¬чю Посполитою та Московською державою. Пізніше джерела свід¬чать про участь Путивльця як керівника одного з повстанських за¬гонів, що брали участь у одній з останніх битв національно-виз¬вольного повстання 1637-1638 рр. - Жовнинській (1638 р.)

Про адресатів, котрими є визначні державні та військові дія¬чі Речі Посполитої, за винятком Путивльця, відомо набагато більше й тому не варто детально характеризувати їх. Принаймні кожному школяреві відомо про коронного гетьмана великого Ми¬колу Потоцького, котрого у 1648 р. розгромив і полонив під Кор¬сунем Богдан Хмельницький. Про Криштофа II Радзивілла (1585— 1640 рр.) нам уже доводилося писати. На той час він був польним гетьманом литовським, вождем протестантів Речі Посполитої, прихильником союзу своїх одновірців з православною церквою Ре¬чі Посполитої та Військом Запорозьким проти фанатичного като¬лика короля Сигізмунда III. Тому він часто виступав на підтрим¬ку козацьких вимог. Менш відомий Януш Радзивілл (1579—1620), на той час литовський підчаший, брат Криштофа II, єдиний ли¬товський магнат у лавах повстанців-рокошан проти Сигізмунда ІІІ у 1606 р.

Досить добре знаний Стефан Хмельницький, котрий часто взає¬модіяв з козаками у боротьбі проти ординців. Найгучнішою була його перемога над буджацькою ногайською ордою під Білою Церк¬вою (1626 р.), в котрій велику роль відіграли і запорожці М. До¬рошенка.

Торкнемося деяких сюжетів та звісток, опублікованих нижче листів. У першому полковник Ширяй повідомляє про свою пораз¬ку під час походу в Московську державу, але водночас заявляє про намір нового походу на Москву, в зв`язку з чим, просить Януша Радзивілла не боронити козацькому війську постоїв у князівських маєтностях. На жаль, частина тексту, особливо у заключній ча¬стині, втрачена або ж не прочитується. Зазначимо, що такий лист не є одинокий. Нами готується до друку цілий ряд лист із козаць¬ких полковників, писаних під час московської кампанії початку XVII ст. з різних міст сусідньої держави (Смоленськ, Можайськ, Серпухов та ін.). З листа № 2 довідуємося про заплановий похід до Прибалтики тисячі козаків на чолі з Путивльцем. Більш-менш відомі походи в Прибалтику проти шведів початку XVII ст. (на чолі з С. Кішкою), 30-х років XVII ст., де відзначився К. Вовк,, але про походи 20-х років XVII ст. відомо зовсім мало, а публікований лист трохи проливає світла на цю важливу сторінку полі¬тичної історії України.Лист № 3 писаний очевидно козаком невисокого рангу, такого роду документів збереглося дуже й дуже мало, якщо говорити Про першу половину XVII ст. Це типове військове донесення, кот¬ре проливає світло на боротьбу проти ординців і взаємодію за¬порожців з донцями, і події на московському кордоні, врешті і про наш край (р. Самара), де шляхтич Балабан мав сплачувати викуп ординцям за визволення з полону. Четвертий лист є чи не найважливішим, бо подає нові свідчення про зв`язки з Січчю ви-датних українських релігійних і культурних діячів Мелетія Смотрицького і особливо «козацького митрополита» Нова Борецького, про достатньо свідому історію з звинуваченням їх у державній зраді, врешті тим, що називає серед козацьких послів Кирила Джалалія (Джеджелія), ймовірно батька чи родича відомого спо¬движника Б. Хмельницького, кропив`янського полковника Филона Джеджелія. Останні два листи подають важливі дані про дипло¬матичні зв`язки між Військом Запорозьким та урядом Речі Поспо¬литої, дипломатичну боротьбу козацтва за збереження й розширен¬ня козацьких прав і вольностей. Дуже цікава є згадка про давній козацький звичай служити єдиним Військом, не розриваючи його на різні частини. Ці клопотання не пропали й пізніше — запорожці виступили у складі єдиної військової одиниці під стіни Смоленсь¬ка проти російських військ.

Звичайно, інформативні можливості листів цим стислим пере¬ліком не обмежуються. Насамкінець вкажемо, що всі документи є польськомовними і через брак місця ми подаємо їх тільки в нашому перекладі українською. Загальновживані на той час скорочення зберігаємо. Вони розшифровуються так: в. м.— ваша милість, м. м. п.— мій милостивий пане, пп.— пани, й. к. м.— його королів¬ська милість, в. кн. м.— ваша князівська милість.