Археографічна діяльність Н.В. Пігулевської (1894–1970 рр.)
Н.В.Пігулевською було встановлено, що цей рукопис належав відомому А.Норову (1789-1869 рр.) [7], який був міністром народної освіти Росії в 1854-1858 рр. Аврам Сергійович Норов був лінгвістом, володів класичними мовами. У 1835 р. здійснюючи подорож по Близькому Сходу, відвідав Сирію, Палестину, Нубію і Єгипет. Звідси він привіз згаданий рукопис, який знайшов в “Юстиніановій” башті (поблизу Єрусалиму). Тут було 15 слов’янських і 9 грецьких рукописів.
Опис слов’янських рукописів склав вчений славіст О.Востоков (1781-1864 рр.). Грецькі кодекси описав професор Санкт-Петербургського університету елініст Д.Попов (1780-1864 рр.). Детального опису і аналізу цей рукопис не мав.
Особливістю археографічного опрацювання цього рукопису було те, що Н.В. Пігулевська провела детальні паеографічні дослідження, і на їх основі переходила до аналізу тексту.
Н.В.Пігулевська описувала “рукопис-поліглот” таким чином: “пергамент розміром 29х29 см має затерті краї. Листи були розліновані чимось гострим. Кожен лист має вісім горизонтальних ліній. З лівої сторони одна лінія відокремлює поле, друга, близька до неї, проведена для винесення заголовних літер”.
Між сирійським і грецьким, сирійським і арабським стовбчиками є по дві лінії, які означають межі текстів. Особливо чітко розлінований листок №2. Для тексту на кожному листку нанесено 35 ліній.
Рукопис містить три стовбчики, з яких перший зліва направо стовбчик-грецький, другий-сирійський, третій-арабський. Всі три стовбчики написані одними і тими ж чорнилами чорного кольору.
Рукопис гарно зберігся; постраждали від води листи 1б і 2а, але і вони гарно читаються. Грецький текст “рукопису-поліглота” написаний уставом, літери якого зовсім не пов’язані між собою. Відстані між словами немає. Почерк має загальний нахил праворуч. Особливості грецького почерку “рукопису-поліглота” дають підстави віднести його до часу після VII століття. Порівнюючи грецький текст з сирійським, Н.В. Пігулевська підкреслювала, що сирійський текст написаний скорописним почерком. Цей тип письма типовий для VIII і IX ст., але зустрічається і в VII ст. Характеризуючи арабський текст, Н.В.Пігулевська порівнювала його з грецьким та сирійським. Арабський текст вміщено після грецького і сирійського стовбчиків. Арабський текст можна датувати другою половиною ІХ століття.
Визначаючи значення “рукопису-поліглота”, Н.В.Пігулевська наголошувала, що псалтирь на трьох мовах є пам’ятником наукової діяльності арабів і сирійців, їх прагнення засвоїти і затвердити свої знання грецької мови, значення якої було винятковим.
“Рукопис-поліглот” є важливим пам’ятником, який свідчив про високий розвиток наукових знань на Близькому Сході в І половині ІХ ст.
Самою видатною археографічною роботою є праця Н.В.Пігулевської “Каталог сирийских рукописей Ленинграда” [8]. Цю роботу Н.В.Пігулевська розпочала наприкінці 20х – в першій половині 30-х років, під час її праці в Державній Публічній бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна за пропозицією директора бібліотеки академіка М.Я. Марра, але вона побачила світ лише в 1960 р. В сховищах Ленінграду налічується близько восьми десятків такого роду рукописів. Серед них є давні і дуже цінні зразки, які заслуговують на увагу.Деякі з них були описані до Н.В. Пігулевської. Але основна частина рукописів опису не мала. З метою детального опису матеріалу нею було складено новий список всіх рукописів, в тому числі і тих, які були складені раніше. При їх аналізі вдалося знайти декілька непомічених дат, зробити нове визначення змісту і походження цих пам’яток. При описі рукописів Н.В. Пігулевська ставила таку мету: 1) з’ясувати тип даного рукопису, визначити його місце в загальному розділі матеріалу; 2) виявити його індивідуальний характер і особливості. Виходячи з даної мети Н.В.Пігулевська прийняла наступну схему опису: матеріал рукопису-пергамент чи папір, якщо папір, то якого типу або походження; загальне число листів, число зошитів і число листів в зошитах; формат і розмір рукопису в сантиметрах; характер почерку; прикраси рукопису-кіноварь, заголовки, заставки, рамки, мініатюри; дата або палеографічне визначення часу рукопису; місце написання, ім’я того, хто написав. Для того, щоб визначити дату рукопису (якщо рукопис її не мав), дві вказівки відіграють важливу роль - характер почерку і матеріал, на якому рукопис написаний. Але, як зазначає Н.В.Пігулевська, сирійська як і взагалі східна палеографія, недостатньо вивчена, тому визначити дату написання - задача дуже складна.
Історик з’ясовувала надрукований чи не надрукований даний твір. Якщо до видання рукопис не був залучений, то, по можливості, звірявся текст. Так Н.В. Пігулевською звірені всі “Життия” в збірнику VI ст. Публічної бібліотеки, тексти давніх списків книги Самуіла, перша і друга “Книги Царств”, пергаментний список “Посланий апостола Павла”. В тих випадках, коли надрукований текст не був доступним або він належав до числа ще не опублікованих, з’ясувалось чи існують паралельні рукописи в іншомих сховищах. При наявності матеріалу текст звірявся по заголовках і в описі надавалися посилання на відомі каталоги. Завдяки такій перевірці Н.В.Пігулевській вдалося повністю встановити зовсім розбитий рукопис невиданих духовних віршів Гиваргиса Варди.