Кирило-Мефодіївське товариство в українській діаспорній історіографії

Книга Р. Задеснянського в діаспорній історіографії – це явище виняткове. В усіх інших працях про Шевченка, зокрема в роботі видатного письменника й літературознавця Василя Барки, Великий Кобзар безумовно належить до Кирило-Мефодіївського братства і є його натхненник [5, с. 64].

Історію Кирило-Мефодіївського товариства не обходять увагою видатні історики Дмитро Чижевський та Наталія Полонська-Василенко. Якщо для Д.Чижевського – це «романтично-християнське» товариство, то Н. Полонська-Василенко вбачає в ньому велику політичну програму. Називаючи Членів братства. жінка-історик також називає серед братчиків студента Л. Загурського, правда, до прізвища М. Гулака вона додає недоречне «Артемовський», очевидно плутаючи його з письменником. Цікаво, що Н. Полонська-Василенко – єдиний діаспорний історик, яка згадала про розподіл кирило-мефодіївців на лібералів (Костомаров, Куліш) і революціонерів (Шевченко, Гулак, Савич), Це що, рецидив радянського минулого? [31, с, 398 - 399; 28, с.ЗОб - 308]. Цікаво, що в своїй статті про Кирило-Мефодіївське братство, поданій до Енциклопедії українознавства, що вийшла в 1949 р., Н. Полонська-Василенко дотримується класичної схеми: 12 братчиків, не відзначено розходжень між ними [13, с. 470]. Загалом діаспорні історики не проводили розподіл товариства, хоча інколи й зазначали розбіжності між братчиками. Так, Іван Кошелівець відзначав ліберально-поміркований реформізм Костомарова й революційні заклики Шевченка [ 14, с. 1031 -1032].Поступово, починаючи з 1960-х рр., українська діаспорна історіографія починає переходити на англійську мову. Це було пов`язане в першу чергу з тим, що найпотужніша українська діаспора мешкала в англомовних країнах (США, Канада, Австралія), нове покоління, народжене поза межами України, швидко англонізувалося, до того ж англійська мова дозволяла розповсюджувати свої думки у всьому світі, а україномовна читацька аудиторія поступово зменшувалася, до радянської ж України діаспорні видання практично не доходили. У 1970 - 1980-х рр. зарубіжні українські історики все більше Використовують англійську мову. Англійською мовою пишуть Юрій Луцький, Іван Лисяк-Рудницький, Орест Субтельний, Роман Шпорлюк, Зенон Когут, Павло Магочий, Тарас Гунчак та багато-багаго інших. Хоча українська мова й продовжує вживатися в науковій літературі. Нею виходить більшість статей в «Українському історику». Історія Кирило-Мефодіївського братства продовжує цікавити діаспорних науковців [1, с. 235 - 237; 2, с. 203 - 204; 20]. Однак наприкінці 1980-х рр. відбувається ренесанс української мови в діаспорі, і пов`язаний він насамперед з революційними перетвореннями в Україні та проголошенням її незалежності. Українські діаспорні історики, які нарешті отримали змогу дійти до українського читача, починають плідно працювати на ниві нової хвилі українського національного відродження. На даний момент можна сказати, що сучасна українська пострадянська історична наука фактично сприйняла ідейне підґрунтя діаспорної історіографії як продовжувачки національної української історіографії, сформованої ще М. С. Грушевським. Отже, відбулося певне злиття української пострадянської та української діаспорної історичних наук. Попри все, ренесанс україномовної діяльності діаспорних істориків е явище тимчасове, і в майбутньому слід передбачати згортання такої діяльності, що обумовлене все більшим зменшенням носіїв української мови в діаспорі.

Література

1.Антонович М, [Рец,] // Укр. історик. - 1985. - Рік 22 (85 - 88). - Рец. на кн.: Сергієнко Г.Я. Т.Г. Шевченко і Кирйло-Мефодїївське товариство. - К.: Наук, думка, 1983.

2.Антонович М. [Рец.] // Укр. історик. - 1988. - Рік 25 (97.- 100). - Рец. на кн.: Сергієнко Г.Я. Шевченко і Київ. Історико-біографічний нарис. -К.: Дніпро, 1987.

3.Антонович М. Історії України. - Прага, 1942.

4.Барвінський О. Історія України-Руси. - Вінніпег, 1920.

5.Барка В. Правда Кобзаря.-Нью-Йорк, 1961.

6.Борщак І. Книги битія українського народу. - Париж, 1947.

7.Дорошенко В. Українство в Росії. Новіші часи. - Відень, 1916.

8.Дорошенко Д. Історії України. - Краків; Л., 1942.

9.Дорошенко Д. М.І. Костомаров. Його громадська й літературно-наукова діяльність, - К., 1920.