Закономірності розвитку історіографічних концепцій
Серед важливих характеристик концепції М. Я. Данилевського – яскравий телеологізм і наголос на величезній ролі в ньому Божественного Провидіння – воно визначає долі народів, історичне поле діяльності КІТів і кінцеву мету історичного розвитку. Видимо, взагалі цілком новим концепціям (заснованим на «оберненому погляді») властиві сильні телеологічні мотиви. Характерно, що Августин Блаженний, створюючи християнську філософію історії, також апелював до ідеї скінченності історії, що забезпечувалася богом. Цікаво, що його концепція всесвітньо-історичного процесу також була досить невизначеною термінологічне й мало спиралася на джерела. Ймовірно велика роль телеологізму в таких концепціях пов`язана з усвідомленим або, можливо, неусвідомленим бажанням автора концепції підкріпити свої описи образів, об`єктивно «сирі», недосконалі для того, щоб уважати їх поняттями, чимось істотним, незаперечним, що вже є доведене або загальновідоме. Крім того, телеологізм об`єктивно може вдало заповнювати прогалини в історико-філософських побудовах – прогалини понятійної структури легко заповнюються вказівкою на цілеспрямованість певного процесу.
У XX ст. П. О. Сорокін [15; 12, с. 192 - 194] і Л. М. Гумільов [4] логічно розвинули концепцію Данилевського, додавши до неї аналіз величезної кількості джерел і розвинувши її понятійно-концептуальну базу.Незважаючи на наявність величезної кількості неординарних цікавих ідей, запропонованих у роботах П. О. Сорокіна та Л. М. Гумільова, ми вважаємо, що їх необхідно розмістити серед робіт, які продовжують ту ж традицію розуміння й погляду на історію, засновану М. Я. Данилевським. П. А. Сорокін у своїх працях розвинув теоретичну складову концепції Данилевського, підкріпивши її досягненнями сучасної соціологічної науки. Концепція Л. М. Гумільова надзвичайно вирізняється з числа циклічних концепцій як понятійним апаратом, так і основними ідеями та висновками. Тому її навряд чи можна віднести з повною певністю до якої-небудь течії у філософії історії. Однак простежується органічний зв`язок між базовими ідеями М. Я. Данилевського та Л. М. Гумільова. Передусім цей зв`язок виражений у розподілі історичного процесу на динаміку окремих народів. Л. Н. Гумільов в «успадкованих» елементах концепції показує значно глибший аналіз джерел і побудову образів та понять. Такий стан є типовий для концепцій, що саме продовжують традицію.
Ми навмисно не розглядаємо тут західні циклічні концепції XX ст., оскільки це тема для окремого дослідження, однак зазначимо, що так званий цивілізаційний підхід загалом має риси циклізму «за Данилевським».
Ми вважаємо, що поява концепції М. Я. Данилевського в розвитку суспільної свідомості схожа на те, як людська думка, поступово вивчаючи певний об`єкт та будуючи щодо нього різні правдоподібні припущення, поступово доростає до якісно нового погляду на об`єкт свого розгляду (хоча новий погляд і є певною мірою заперечення старих уявлень).
Складається враження, що XX ст. в російській і світовій історіографії вже вичерпало можливості логічного розвитку такого погляду на історичний розвиток і склалися умови для нового перевороту в погляді на історичний шлях людства.
Так ми уявляємо розвиток циклічних концепцій ЗІР з позицій, які були викладені на початку цієї статті. Ми сподіваємось, що подальший розгляд з цих позицій розвитку інших типів концепцій ЗІР та всіх концепцій ЗІР у цілому дасть можливості як знайти нові закономірності в розвитку історіографічних концепцій, так і, ймовірно, спрогнозувати подальші шляхи розвитку концепцій ЗІР. Певної користі при цьому можна очікувати від застосування різноманітних методів формалізації концепцій та формальних методів їх аналізу [10, с.734 - 737].
Література
1.Алтухов В. Л. Введение вмногомерный мир // Свободная мысль. – 1993. – №8.
2.Вико Дж. Основи новой науки о природе наций: Пер. с итал. – М.;К., 1994.
3.Полибий. Всеобщая история: В 3 т., 40 кн. / Пер. с греч. Ф. Г. Мищенко. – СПб., 1994. – Т.1 [Кн. 1-5].
4.Гумилев Л. Н. Етногенез и біосфера Земли. – Ленинград, 1990.
5.Данилевский Н. Я. Россия и Европа. – М., 1991.
6.Зинченко В. П., Вергилес Н. Ю. Формирование зрительного образа. – М., 1969.