Закономірності розвитку історіографічних концепцій

Історично першим варіантом сприйняття історії було лінійне (уявлення про лінійність часу), яке відображало найпростішу ідею послідовної фіксації подій [7; 8]. Таке сприйняття було характерне для давніх єгиптян і було розвинуте античною історіографією в напрямі універсалізації (розглядалася історія не тільки свого, але й сусіднього народів), прагматики і навіть певної критики джерел. Зазначимо відразу, що для формування в Єгипті ідеї лінійного часу практично не знадобилося поняття історичного джерела й навіть наявності великої кількості джерел. Однак поряд з цим антична історіографія внесла в лінійне сприйняття історії, що стало вже традиційним з давньоєгипетського часу, циклічну складову частину. Найбільш повно цей циклізм виразив Полібій [3, с. 6 - 21]. Він висловив ідею про кругообіг форм політичного устрою, спираючись на ідеї Аристотеля щодо шести цих форм. Однак він не тільки обмежив циклізм в історії сферою політики, але і в ній виявив виняток – римську державу, у якій кругообіг політичних форм був зупинений початком «гармонійного поєднання» трьох позитивних форм (монархії, аристократії й демократії).

Для античної історіографії характерне розширення кругозору на всю ойкумену, диференціація окремих жанрів історії (передусім виділялися політична й військова історія), формулювання мети історичного твору (пошук причин тих чи інших подій, прагматизм), залучення максимальної кількості доступних джерел і навіть критика джерел з позицій раціоналізму Однак при всіх цих досягненнях циклізм був лише синкретичне вплетений у лінійне в цілому сприйняття історіографією того часу історичного поля.

Християнська історіографія розвинула ідею універсальності історії й фактично забула циклічні ідеї, як, проте, і багато інших наукових атрибутів історії.У XVIII ст. італійський учений Джамбатіста Віко [2], спираючись на критику античності вченими XVII ст., запропонував перше циклічне уявлення всіх аспектів всесвітньої історії. Характерно, що запропонована ним концепція ЗІР здавалася його сучасникам найповнішим анахронізмом. Архаїчний (архаїзований) характер викладення концепції Дж. Віко, майже повне нехтування джерелами і, найголовніше, абсолютно незвичайний підхід до історії, яку традиційно розуміли як лінійну, не сприяли популярності цієї концепції. Однак усі названі риси свідчать про те, що ця концепція була результатом повного перевороту в погляді на історію, аналогічного до погляду крізь лінзи, що перевертають зображення. Так само, як і у випадку з лінзами, Дж. Віко не будував свою концепцію на абсолютно чистій основі строкатого історичного полотна – він використав як робочий апарат осмислення образів історичного полотна ідеї християнської етики й загальні ідеї про природу людини.

Унаслідок указаних недоліків концепція Дж. Віко залишилася лише пам`яткою історико-філософської думки, незаслужено забутою на довгі роки, що так і не набула поширення в історичній науці.

У 1869 р. у Росії була, видана книга М. Я. Данилевського «Росія і Європа» [5], у якій викладено абсолютно новий для того часу цілісний погляд на російську й світову історію.

М. Я. Данилевський висловив ідею про те, що всесвітньо-історичний процес – це процес зародження, розвитку, розквіту й згасання культурно-історичних типів (КІТів). Він уважав, що «природна система історії повинна полягати в розрізненні культурно-історичних типів розвитку як головної основи її розподілу за ступенями розвитку» (давня, середня тощо історія), «за якими тільки ці типи (а не сукупність історичних явищ) можуть поділятися» [5, с. 87]. Під «природною системою історії» М. Я. Данилевський розумів відповідну істині систему історичного знання. Характерно, що М. Я. Данилевський, так само як і Дж. Віко, висловив претензію на створення нової «системи» знання (хоча вже тільки історичного). Очевидно, так і повинні оцінювати свої відкриття люди, що побачили світ «оберненим». Досить повний огляд концепції М. Я. Данилевського був викладений нами раніше [9, с. 432 - 453].

У концепції М. Я. Данилевського – першій повній циклічній концепції всесвітньо-історичного процесу – більшість з визначень є щонайменше нечітка. М. Я. Данилевський повторює, – підкреслимо, цілком самостійно і нічого не знаючи про це, – багато «помилок» Дж. Віко – слабка джерельна база, плутанина й багатозначність понять, якими оперує концепція — навіть поняття КІТ має кілька значень, які не повністю перетинаються. Сучасники цілком справедливо критикували його за цю «безпідставність» і нечіткість понять. Однак М. Я. Данилевський запропонував не поняття у звичайному (традиційному) значенні слова – у його книзі були описані образи історичних процесів та історичного розвитку взагалі, які він побачив при погляді на історичне поле в цілому в абсолютно іншому ракурсі. Так само, як і Дж. Віко, М. Я. Данилевський – не професійний історик, а професійний біолог і географ – сприйняв історію в цілому крізь «лінзи, які обертають», і це примусило його, як випробуваного в психологів, будувати нову систему образів, що описує строкатість зовсім незвичного історичного поля. Базовим засобом побудови, осмислення й подальшого агрегування образів стали вже не нечіткі ідеї про природу людини зразка XVIII ст. (як у Дж.Віко), а поняття біології XIX ст. про організм і його властивості.