Досвід застосування неокласичних моделей в різних країнах
Було також запроваджено нову систему інвестиційного податко¬вого кредиту, згідно з якою податки зменшувались відповідно до розмірів інвестицій (стимулювалося капіталотворення).
Усі ці заходи, однак, натрапляли на сильний опір, і в перший строк свого президенства Рейган зміг реалізувати лише ту частину програми реформування фіскальної політики, що стосувалась опо¬даткування особистих доходів. Але 1986 p. конгрес нарешті прийняв закон про податкову реформу, визначивши як її основну мету - підвищення ефективності економіки за рахунок посилення ролі ринкових механізмів та обмеження фіскальної дискреційної політи¬ки держави, що відповідало теоретичним принципам «економіки пропозиції» та монетаризму.
Другий напрямок рейганівської економічної реформи - бороть¬ба за скорочення державних витрат та ліквідацію бюджетного дефі¬циту, який розглядався не лише як важіль інфляційного впливу, а і як серйозна перешкода на шляху економічного зростання, оскільки урядові позики та податки вилучали значну кількість коштів із ви¬робничої сфери. Проте більшість політиків уважала, що скорочення податків призведе до ще вищого рівня дефіциту, до нового витка інфляційної спіралі. Тому пропонувалось розпочати податкову ре¬форму тільки після скорочення державних витрат.
Наприкінці 1981 p. конгрес затвердив програму скорочення ви¬трат (крім витрат на оборону, соціальне страхування та медичне обслуговування) майже за всіма статтями. Було закрито кілька програм соціальної допомоги, ліквідовано низку дотацій та субси¬дій. Без огляду на критику та зростання на першому етапі бюджет¬ного дефіциту, Рейган і надалі послідовно проводив політику ско¬рочення витрат.З наказу президента було створено службу контролю за бюджет¬ними видатками, котра підготувала програму скорочення витрат, в основу якої було покладено принцип фінансової самоокупності ба¬гатьох державних служб та державних підприємств (за принципом: «за послуги в повному обсязі повинен платити той, хто ними корис¬тується, а не платник податків»).
Однак конгрес не затвердив програму скорочення субсидій як непопулярну. Між тим жорстка позиція ФРС, що формувала грошо¬ву політику, стимулювала пошуки компромісу між конгресом та ад¬міністрацією, не погоджуючись на інфляційне накачування грошей в економіку.
Підтримували президента економісти, нові неокласики, зокрема Лукас, Сарджент, Таунсенд, Уоллес, які на початку 80-х pp. різко критикували інфляційну кредитно-грошову політику «вбудованих стабілізаторів», пропонували нові підходи до визначення меж дер¬жавного втручання в економіку. Вони наполягали на проведенні стабільної довгострокової економічної політики, яка виключала б вирішення тимчасових проблем і втручання в механізми саморегу¬лювання. Тим самим формувалось позитивне ставлення суспільства до реформ.
Це було важливою умовою антиінфляційної політики, оскільки, як зазначав П. Волкер, президент ради директорів ФРС, необхідно було подолати стереотип поведінки стосовно визначення цін, процентних ставок, розмірів заробітної плати, яка була завжди орієнто¬вана на інфляцію (ефект інфляційного очікування). На його думку, необхідною була «шокотерапія», яка змінила б суспільні установки.
Стримування грошової маси, зменшення податків та витрат бю¬джету створили ситуацію, коли приріст грошових засобів почали використовувати на фінансування реальної економічної діяльності. Припинилося стабільне зростання заробітної плати, було замороже¬но її мінімальний рівень. Це розірвало зв'язок між заробітною пла¬тою та інфляцією, що досі вважався нездоланним.
З 1983 p. починається економічне пожвавлення за одночасного спаду рівня інфляції. Хоч зменшилися державні субсидії, обсяги ін¬вестицій зросли майже вдвоє, як і передбачали автори теорії «еко¬номіки пропозиції». Реальні доходи зросли, але збільшився і розрив між їхніми рівнями.
Ще однією ознакою стабілізації економіки стало зростання курсу долара, що, не в останню чергу, відбувалось завдяки довірі суспіль¬ства до економічної політики уряду.
Повернення до нормального, неінфляційного економічного зрос¬тання було болісним процесом, який супроводжувався масовими банкрутствами, неінфляційним безробіттям. Але згодом інфляцію спромоглися приборкати, зайнятість збільшити.
Одночасно лібералізувались зовнішньоекономічні відносини, що дало змогу країні взяти участь у міжнародному поділі праці, спрос¬тило процес вивезення капіталів та отримання інвестицій, гаранту¬вало доступ до нових технологій та розвиток власного виробництва під впливом міжнародної конкуренції.