Досвід застосування неокласичних моделей в різних країнах
Досвід застосування неокласичних моделей в різних країнах
Концепції чиказької школи та доктрин «економіки пропозиції», «раціональних очікувань» стали ще одним прикладом ефективного вторгнення економічної теорії в реальну економіку. Особливо чітко це проявилося в ході здійснення економічних реформ в Англії та США, де, починаючи з 80-х pp., робилися рішучі кроки до відновлення саморегулювальних механізмів та обмеження державного ре¬гулювання.
У середині 70-х pp. стало очевидним, що інфляція не є альтерна¬тивою безробіттю, а лише посилює його негативні наслідки, пере¬творює його на характерну та постійну ознаку. Політика більшості розвинених країн на цей час будувалася за принципом боротьби то з інфляцією, то з безробіттям з допомогою заморожування цін, наро¬щування бюджетного дефіциту та державного боргу, скорочення кредитів, збільшення податків.
Іще Хайєк колись писав, що в ситуації інфляції, що зростає, уря¬ди мусять вибирати один із трьох можливих шляхів економічної по¬літики: продовжувати підтримувати інфляційний курс доти, доки не настане повний хаос; установити контроль над зайнятістю та ціна¬ми, що тимчасово припинить інфляцію, але змінить характер еко¬номіки, зробить її централізовано-керованою; стримувати збільшен¬ня грошової маси, що призведе до зростання безробіття, виявить усі диспропорції в економічній структурі, породжені інфляцією.
«Тетчеризм». Монетаристську грошову політику було запрова¬джено в практику управління державними фінансами Великобрита¬нії ще урядом Каллагена 1976 р. на вимогу Міжнародного валютно¬го фонду. Проте вона реалізовувалася дуже непослідовно, оскільки не була популярною.
М. Тетчер, яка прийшла до влади під гаслом «економіки пропо¬зиції», скоро переконалась, що його можна реалізувати лише тоді, коли для цього є відповідні умови. Тому як основу своєї економіч¬ної політики вона бере програму оздоровлення економіки, запропо¬новану М. Фрідменом. На прохання уряду Великобританії (1980) він виклав суть своєї моделі регулювання економіки в доповідній запи¬сці, де теоретично обгрунтував методи її реалізації та вказав на на¬прямки і послідовність реформування економічних відносин. Еко¬номічна політика, яка формувалась на підставі його рекомендацій, неухильно втілювалась у життя протягом десятиріччя і сприяла змі¬цненню економічного становища цієї країни.
Передовсім як засіб контролювання грошової маси було визна¬чено конкретні показники зростання грошової пропозиції у серед-ньостроковій перспективі і передбачено її скорочення. Метою уряду було обмежити діяльність казначейства з випуску грошей і захистити його від тиску соціальної демагогії. На практиці це означало автоматичне підвищення облікових ставок і скорочен¬ня кредитування, коли зростання грошової маси переходить конт¬рольну межу.
Важливим напрямком контролю за грошовою масою було при¬йняття рішення про обмеження урядових витрат, котрі породжують бюджетний дефіцит. Скорочувалась кількість урядових службовців, провадилась структурна перебудова управлінського апарату, лікві¬довувались, особливо «дорогі» його підрозділи.
Економія коштів на урядовому рівні позначилася, зрозуміло, і на органах місцевого управління. Запроваджувалась система штраф¬них бюджетних асигнувань. А готуючись до нових виборів, М. Тет¬чер включила у свою програму проект радикальної перебудови, яка гарантувала б урядові повний контроль над динамікою місцевих податків.
Ця політика, проте, мала й негативні наслідки: скоротились об¬сяги житлового будівництва, деякі статті витрат місцевого бюджету стали статтями витрат державного. Економія на місцевих витратах на соціальну сферу потребувала збільшення державних витрат.
Уряд Тетчер після перших виборів уживав рішучих заходів для запобігання бюджетному дефіциту, особливо за рахунок збільшення непрямих податків. Водночас було послаблено податковий тиск на особисті доходи.
Згідно з рекомендаціями Фрідмена витрати на соціальну сферу консерватори намагалися скоротити, але на практиці спромоглися тільки їх тимчасово заморозити. Це було зв'язано з тим, що в період реформ економіка перебувала у кризовому стані й соціальна сфера потребувала додаткових коштів. Однак уряд не відмовився від цієї ідеї, продовжуючи наступ на універсальні соціальні програми, які потребували значних коштів, але були неефективними.