Економічна думка в Україні. Реформа 1861 р
Особливу увагу Д. Журавський звертає на неефективність кріпа¬цької праці. Це питання досить широко обговорювалось у пресі, але тільки Д. Журавський розкрив його науково, аналізуючи величезний статистичний матеріал. Він обгрунтовано довів не лише низьку про¬дуктивність праці кріпаків, а й непродуктивне використання її по¬міщиками.
Підрахувавши кількість робочих днів, витрачених кріпаками у поміщицьких маєтках губернії, а також зробивши розрахунок ре¬альних потреб у праці для виконання всіх робіт, він робить висно¬вок, що витрати праці більше ніж утричі перевищували дійсну по¬требу в них.Марнотратство праці Д. Журавський називає болячкою в еконо¬мічному розвитку суспільства і підкреслює, що лише заміна праці кріпаків вільнонайманою ліквідує це зло. Проте попервах він не ставить питання про скасування кріпацтва. Він лише розробляє ре¬цепти для поліпшення становища селянства і підвищення продукти¬вності його праці. Д. Журавський пропонує навчати селян ремеслам, пристосувати їхню працю в поміщицькому господарстві до вільно¬найманої тощо.
Загострення кризи феодально-кріпосницької системи, посилення селянського революційного руху. Кримська війна показали повну безперспективність кріпосництва, його нездатність забезпечити на¬лежний розвиток продуктивних сил. Д. Журавський ще до офіційної постановки питання про ліквідацію кріпацтва (1856) виступає за звільнення селянства і наділення його землею на правах повної влас¬ності без викупу. Він пише, що це забезпечило б утворення самостій¬ного селянського господарства, незалежного від поміщика. Щоправ¬да, він пропонував залишити за селянами лише половину тієї землі, якою вони користувались. А це ставило селян у нову залежність від поміщиків, перетворювало їх не на самостійних виробників, а тільки на джерело дешевої робочої сили для поміщицького господарства.
Отже, Д. Журавський виступав за збереження великого поміщи¬цького господарства, але з умовою його повільного перетворення на капіталістичне. Він є прихильником розвитку капіталістичних від¬носин і присвячує свої дослідження розвитку промисловості, товар¬но-грошових відносин, зростанню внутрішнього ринку, зовнішньої торгівлі, тобто тих процесів, що свідчили про розвиток капіталісти¬чних відносин у країні. Д. Журавського можна назвати ідеологом буржуазії, що народжувалась, і поміщиків, які пристосовувались до нових умов господарювання.
Д. М. Струков - ліберальний економіст, інспектор сільського господарства півдня Росії. У працях 50-б0-х pp. («Досвід викла¬дення найголовніших умов успішного сільського господарства», «Про поземельне володіння і користування», «Зауваження на статтю п. Русинова» та ін.) Д. Струков намагається з'ясувати умови успіш¬ного функціонування сільського господарства, перспективи його розвитку. Однак ці умови він не зв'язував із поліпшенням техніки, агротехніки тощо. Запоруку успішного розвитку сільського госпо¬дарства він вбачає у вільній праці й забезпеченій власності, тобто в заміні феодальних відносин капіталістичними.
Критикуючи феодальні аграрні відносини, Д. Струков розумів, що дальший розвиток сільського господарства не може відбуватися на базі поміщицького господарства. Він скептично ставився до мо¬жливостей дворян розвивати сільськогосподарське виробництво, підкреслював їхню непрактичність, безвідповідальність та й брак капіталів. Для переходу до нової системи, писав Д. Струков, необ¬хідним є «інший порядок, для якого потрібні капітали й уміння»', чого нема в поміщицькому господарстві.
Критикуючи поміщицьке землеволодіння, Д. Струков не закли¬кає до його ліквідації, а пропонує реорганізацію - продаж частини поміщицьких земель або передачу землі в довгострокову оренду і створення господарств типу фермерських. Д. Струков посилається на досвід організації сільського господарства в Новоросійському краї, де господарства колоністів і десятинників, що наближались за формою до капіталістичних ферм, досягли за короткий строк знач¬них успіхів. Саме на півдні України, стверджував він, перехід до но¬вих форм господарювання буде нескладним, оскільки тут ще до ска¬сування кріпацтва застосовувалась вільнонаймана праця.
Не відкидав Д. Струков можливості перебудови аграрних відносин і на базі селянського господарства, яке вважав здатним нагромаджу¬вати капітал, що категорично заперечували дворянські ліберали. Про¬позиція щодо обмеження поміщицького землеволодіння, визнання вільного селянського господарства одним із факторів перебудови аграрних відносин, зовсім не означає, що Д. Струков був прихильни¬ком дрібного виробництва. Як буржуазний ідеолог він виступає проти монополії поміщицького землеволодіння і вважає можливим і раціо¬нальним існування різних за розмірами господарств. Посилаючись на досвід Заходу, він підкреслював, що там існують ферми з різною кількістю землі. Д. Струков доводив, що саме масштаб господарств має визначати розмір землеволодіння, а не навпаки.
Виходячи з необхідності перебудови всієї системи «земельних розпорядків» у Росії, Д. Струков виступає і проти общинного земле¬володіння. У звільненні селян від опіки общин він бачить одну з обов'язкових умов розвитку самостійного селянського господарства.