Економічна думка в Україні. Реформа 1861 р
Економічна думка в Україні. Реформа 1861 р
Економічна думка в Україні має багатовікову історію. У цьому розділі розглянуто лише економічну думку другої половини XIX ст., коли відбувалися величезні зрушення в економіце та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві.
Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на пи¬тання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою, ніж у більшості російських губерній. Українські еко¬номісти зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо статистики та математичної школи.
Розстановка класових сил та формування напрямків суспільно-економічної думки в період підготовки та здійснення реформи в Україні не відрізнялись, по суті, від аналогічних процесів у Росії. Загострення кризи кріпосницької системи, зростання селянських за¬ворушень стали поштовхом для розвитку антикріпосницького руху.
Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної ду¬мки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та револю¬ційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилеж¬них класів - поміщиків та селян.
Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846-1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських наро¬дів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївці не були одностай¬ні. У товаристві утворилося два напрями: революційно-демократич¬ний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).
Представники революційно-демократичного напряму були при¬хильниками революційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Вони закликали всіх членів товариства до активних дій, спрямова¬них на підготовку народного повстання і на повторення 1825 року, але в ширшому масштабі і з участю народу.
Значна частина членів товариства, яка стояла на ліберальних по¬зиціях, заперечувала революційну боротьбу і виступала за еволю¬ційний шлях розвитку. Основним засобом скасування кріпацтва вони вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і пере¬конання поміщиків у необхідності проведення реформ.
В. Н. Каразін (1773-1842) - учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. У питанні ставлення до кріпацтва він стояв на позиціях дворянського лібералізму, тобто не виступав за повне і негайне звільнення селян, закликаючи лише до обмеження зловживань поміщиків.
В. Каразін прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння. Помі¬щицьку землю він розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові.
Як прогресивний мислитель і землевласник В. Каразін, проте, розумів неефективність старих форм господарювання на селі. Тому він виступає за реформування аграрних відносин. В.Каразін пропо¬нує наділити селян землею у вічне користування, виступає за вста¬новлення «межі залежності» селян від поміщиків, заявляє про доці¬льність заміни панщини грошовим оброком.
Проекти В. Каразіна мали прогресивний характер і антикріпос¬ницьку спрямованість. Цікаво, що, розробляючи проекти реформу¬вання аграрних відносин, він намагався втілити їх у життя у своєму маєтку (с. Кручик Харківської губ.).
В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер су¬спільного й державного життя. Він був прихильником конститу¬ційної монархії, свої проекти реформ надсилав царю й урядовцям. За реформаторську діяльність В. Каразін зазнав репресій з боку царського уряду: арештів, ув'язнень, заборони проживати у Моск¬ві й Петербурзі. З 1804 p. він живе у своєму маєтку, де займається науковою роботою. У дусі своїх теорій В. Каразін регламентує па¬нщину своїх селян, наділяє їх землею, замінює панщину грошовим оброком. Обробіток панської землі, яка залишилась після передачі частини землі селянам, здійснювався не примусовою, а вільнонай¬маною працею.