Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання
І тільки наприкінці 20-х pp. математиком Ч. Коббом та еко¬номістом П. Дугласом на базі граничного аналізу було сформульо¬вано виробничу функцію, яку вони використали для пояснення ор,-ного з аспектів проблеми економічного зростання й ефективності використання факторів виробництва.
\ Вона передбачала необмежену взаємозамінність праці й капі¬талу та показувала ступінь впливу різних їх комбінацій на обсяги виробництва"^, підставі припущень, що прибутки та частка витрат залишаються^стабільними, відсутнє нагромадження, а технічний прогрес зумовлює межу заміщення (теоретично можлива навіть по¬вна заміна праці капіталом), аналізувався зв'язок між зростанням основного капіталу, кількістю відпрацьованого часу та обсягами ви¬робництва.
Ця функція не враховувала зміни якості факторів виробництва, тенденцій до загального зростання їхньої кількості, отже, була ста¬тичною, характеризувала екстенсивний тип економічного зростання. Однак саме вона поклала початок вивченню впливу макроекономіч-них факторів зайнятості, інвестицій, науково-технічного прогресу та ін. на економічне зростання за статичної рівноваги з метою визна-' чення умов забезпечення довготривалого стійкого розвитку.
Теоретичні засади неокласичної виробничої функції як моделі економічного зростання, сформулювали Р. Солоу, Дж. Мід та У. Свен. Вони також виходили з граничного аналізу двох виробни¬чих факторів - праці та капіталу, які виробляють однорідний продукт, припускаючи, що кількість праці (робочої сили) зростає постійно й рівномірно, а за умов вільної конкуренції відшкодування витрат факторів відбувається згідно з граничним продуктом (заробі¬тна плата дорівнює граничному продукту праці, а прибуток - гра¬ничному продукту капіталу), тобто за вартістю (вартість у цій функ¬ції визначалася традиційно, через витрати виробництва, які неокласична школа розуміла як суму заробітних плат та прибутків).
Бралося за умову також і те, що ціни факторів змінюються під впливом динаміки праці та капіталу, усі ресурси використовуються повністю, уся неспожита частина продукту інвестується, проблеми попиту не існує. Крім того, автори абстрагувались від впливу науко¬во-технічного прогресу і вказували, що аналіз передбачає умови, коли зростання обсягів виробництва не впливає на ефективність ви¬робництва, діє закон спадної віддачі.
Виходячи з цих умов, які автори назвали умовами підприємниць¬кої рівноваги, вони побудували лінійну залежність, за якої еластич¬ність взаємозаміщення факторів дорівнювала одиниці, тобто зміна співвідношення між прибутком і заробітною платою веде до іденти¬чної зміни співвідношення між працею та капіталом, і навпаки.
Ця виробнича функція була покликана продемонструвати меха¬нізми врівноважування попиту і пропозиції та показати джерела економічного зростання. Однак велика кількість обмежень, допу¬щених авторами, нівелювала наочність функції, хоч і не заперечува¬ла загальних висновків.
Основна ідея виробничої функції полягала у визнанні того, що економіка функціонує за принципом порівнювання витрат та ре¬зультатів, і процес саморегулювання економічного зростання ба¬зується на постійному контролі за рівнем віддачі (ефективності) окремих факторів виробництва та визначенні пріоритетів щодо їх використання економічними суб'єктами. Залучення певних факторів до виробництва зв'язується з економічною доцільністю їхнього ви¬користання.
Слід зазначити, що у цьому разі виробнича функція характеризує проблеми технологічного вибору, тобто вказує на залежність обсягів виробництва від технологічних пропорцій і не враховує впливу зов¬нішніх факторів, таких, наприклад, як співвідношення попиту та пропозиції, вплив суб'єктивних чинників на розміри нагромадження та інших, передбачених умовами підприємницької рівноваги. Згодом, у працях економістів-неокласиків Б. Уолла, Е. Денісо-на, Р. Солоу функція Кобба-Дугласа модифікується введенням інших факторів зростання: ураховується вік основного капіталу, ма¬сштаби виробництва, кваліфікація робітників, тривалість робочого часу та ін. У такий спосіб вони намагалися відобразити вплив нау¬ково-технічного прогресу та зміну ефективності використовуваних факторів зі збільшенням масштабів виробництва, але ці показники лише частково передавали його особливості.Багатофакторні моделі економічного зростання справді ілюстру¬вали рівень впливу кожного з факторів на збільшення обсягів виро¬бництва, але не включали чинників, що суттєво впливали на форму¬вання циклу, проте не підлягали кількісному вимірюванню. На практиці це набирало вигляду суперечності між обсягами капіталу, що зростали, та незмінністю частки заробітної плати і прибутку в національному доході або відображалось у збільшенні темпів при¬росту заробітної плати за зменшення зайнятості в порівнянні із зростанням обсягів капіталу і зменшенням його частки в національно¬му доході.