Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання
Консервативна неокласика. Неокласичні теорії економічного зростання
Проблеми економічного зростання завжди були в центрі уваги неокласичної школи, але під тиском нових реалій вони набули ново¬го трактування: якщо раніше вони спиралися на абсолютизацію ре¬гулюючої ролі ринку, то нині враховуються й кейнсіанські підходи. Серед теоретичних проблем, що розглядаються в межах аналізу впливу факторів на темпи зростання національного доходу, можна назвати умови динамічної рівноваги економічного розвитку, реак¬цію механізмів саморегулювання ринкової економіки на зовнішнє втручання. Вплив зайнятості, інвестицій, науково-технічного про¬гресу та багатьох інших складових процесу відтворення стають об'єктом дослідження як кейсіанського, так і неокласичного напря¬мів у контексті проблем прогресу.
Становлення інтенсивного типу виробництва та посилення його циклічності надало особливого значення обгрунтуванню ролі, місця і функцій факторів економічного зростання. Цьому сприяв опрацьо¬ваний механізм проведення кількісного аналізу (економ і ко-матема-тичні методи) макроекономічної взаємодії факторів та їхнього впли¬ву на динаміку зростання суспільного продукту.
"Неокласична доктрина економічного зростання формувала¬ся на базі двох джерел - теорії факторів виробництва, що бе¬ре початок від Сея, Сеніора, Мыля, Кларка, та концепції вироб¬ничої функції, що враховує взаємодію двох факторів - праці і капіталу. ,
Дещо Тнакшим є визначення проблеми зростання класиками по¬літичної економії Петті, Смітом, Рікардо, яке не ігнорується сучас¬ною неокласичною школою, але більшою мірою використовується Кейнсом та його послідовниками.
Ця проблема не є новою, оскільки вперше питання про взає¬мозв'язок кількості національного продукту з факторами його утво¬рення було предметом дискусії між Рікардо та Сеєм, які необхід¬ність дослідження джерел економічного зростання зв'язували з вирішенням проблеми реалізації. На думку Рікардо, що поділяв мір¬кування Сміта, зростання матеріального багатства суспільства залежить від часток нагромадження та споживання у національному продукті, розміри яких зумовлені продуктивною силою праці, тоді як Сей стверджував, що його зростання залежить від продуктивнос¬ті факторів виробництва та можливостей ринку. Власне, і Сей, і Рі-кардо вже тоді окреслили коло факторів економічного зростання, дослідження міри впливу котрих здійснювалося протягом усієї істо¬рії розвитку економічної думки.
Неокласична теорія економічного зростання як особливий на¬прямок макроанапізу виходить зі старої класичної концепції трьох факторів виробництва, згідно з якою праця, земля та капітал є са¬мостійними творцями вартості, тому власник кожного з факторів отримує частину створеного продукту у вигляді доходу (заробітної плати, ренти та прибутку) залежно від продуктивності кожного з факторів. Саме така форма розподілу, на думку Сея, сприяє розвит¬ку виробництва, оскільки стимулює рівномірне використання всіх наявних факторів (ресурсів) у суспільстві і забезпечує саморегулю¬вання процесу виробництва.
Значні уточнення в теорію економічного прогресу вніс Дж. Б. Кларк, який детально проаналізував проблему продуктивно¬сті кожного з факторів і вказав на те, що віддача фактора зменшу¬ється в міру того, як йому віддають перевагу і кількісно зростає йо¬го використання (він формулює закон граничної продуктивності та закон спадної віддачі факторів виробництва). Забезпечення опти¬мального співвідношення між факторами виробництва, на його ду¬мку, є важливою передумовою зростання, причому ця оптимальність підтримується автоматично, завдяки дії ринкових сил.
Узагалі, у центрі неокласичного визначення проблеми еконо¬мічного зростання стоїть ідея оптимальності ринкової систе¬ми як саморегулювального організму, що зумовлює якнайповніше використання всіх виробничих факторів окремими економічними суб'єктами й економікою в цілому. Відтак немає необхідності у втручанні держави в процес становлення оптимального співвідно¬шення між факторами, оскільки його визначають вільна конкурен¬ція та ринкові закони.гЕкотмічна рівновага та прогрес суспільного виробництва залежать від ефективного використання факторів виробництва та факторіального розподілу доходів, який забезпечує формування раціональної структури виробництва!
Ці загальні підходи до визначення ролі окремих факторів у від-творювальних процесах, їхнього впливу на циклічність розвитку су¬спільної економіки з часом було конкретизовано та формалізовано. Серед аналітичних інструментів неокласичних моделей економічно¬го зростання є аналіз виробництва з позиції виробничої функції, яка ілюструє залежність між витратами факторів виробництва і обсяга¬ми випуску продукції.Першим, хто визначив {виробничу функцію як математичне співвідношення (пропорцію) між двома,змінними - обсягом про¬дукції та сумою витрат праці й капіталу^був У. С. Джевонс, який 1872 p. використав її для пояснення природи доходів та закону спад¬ної віддачі факторів. Дж. Б. Кларк модифікував граничний прин¬цип розподілу доходів Джевонса шляхом диференційованого визна¬чення частки доходів (у тім числі й ренти, яку Джевонс розглядав як похідну) у створеному продукті. Обидва вони використали функ¬цію для пояснення формування доходів, поза зв'язком із теорією зростання.