Ліберально-буржуазна екон. думка в пореформенний період

Ліберально-буржуазна екон. думка в пореформенний період

Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження ка¬піталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і україн¬ська національна буржуазія та її ідеологи.

Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали, головним чином, ліберали. Український ліберально-буржуазний рух як суспі¬льна течія сформувався після реформи 1861 p. Він був породжений тими самими суспільно-економічними умовами, що й ліберально-буржуазний рух у Росії, тому за своєю суттю не відрізнявся від ньо¬го. Проте напівколоніальне становище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні риси, властиві цьому рухові. Зро¬стаюча економічна могутність української буржуазії і національні обмеження з боку царизму й російських панівних класів робили її опозиційною до самодержавства.

Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інте¬лігенцією, яка гуртується у так званих громадах - своєрідній орга¬нізаційній формі руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харко¬ві, Чернігові, Полтаві та інших містах України.

Спочатку громади охоплювали широкі кола як ліберальної, так і демократичної інтелігенції. У 70-х pp., із посиленням революційно¬го народницького руху в країні, значна частина революційне налаш¬тованої молоді, яка групувалась у громадах, включилась у револю¬ційну боротьбу народників. Київська громада розкололась на «Ста¬ру громаду» і «Молоду громаду».

Активними діячами «Старої громади» в Києві були В. Б. Ан¬тонович, М. П. Драгоманов, П. П. Чубинський, К. М. Михальчук, П. I. Житецький, В. Л. Беренштам, М. В. Лисенко, О. О. Русов, М. П. Старицький, П. А. Косач, В. А. Рубінштейн та інші.

Діяльність громад мала, головне, культурницький характер. Ос¬новна увага зверталась на вивчення сучасного й минулого України, на її етнографію, видання літератури українською мовою, організа¬цію недільних шкіл тощо.

Одним із перших осередків, навколо якого згуртовувались літе¬ратурно-наукові та громадські сили України, був журнал «Основа», що видавався в 1861-1862 pp. у Петербурзі. Він, фактично, був ор¬ганом громадівців. Офіційним редактором журналу був В. Білозерський. Активну участь у виданні брали П. Куліш, М. Костомаров, О. Кістяківський. Основне своє завдання «Основа» бачила у висвіт¬ленні національно-культурного руху українського народу.

З економічних питань на одному з центральних місць було, зро¬зуміло, питання скасування кріпацтва. Керівники «Основи» вітали реформу і славили царя, ставлячи його в ряд «справжніх благодій¬ників людства».

Аналогічну позицію займали і київські громадівці. У статті «Від¬гук з Києва» вони підкреслювали необхідність роз'яснювати селя¬нам «економічні та юридичні основи» реформи, яка нібито дає їм можливість «законним шляхом досягнути бажаної земельної влас¬ності».

У журналі «Основа» натрапляємо як на статті, що ідеалізують селянське життя до реформи, так і на статті із засудженням такої ідеалізації. Проте, якщо не брати до уваги дописів П. Куліша та не¬багатьох інших кореспонденцій, в яких мали місце ідеалізація на¬півфеодального народного життя, намагання спинити розвиток гос¬подарства по капіталістичному шляху, журнал, в цілому, підтриму¬вав шлях капіталістичного розвитку.

Незважаючи на надто помірковану національну програму грома¬дівців («українофілів»), їхня діяльність зазнала численних нападок реакційної преси, а згодом і урядових кіл. Уживання української мови, друкування й поширення українських книжок стали підста¬вою для звинувачення їх у революційності та сепаратизмі. Київські громадівці у відповідь на такі звинувачення виступили з колектив¬ною заявою у пресі, де доводили свою «благонадійність». Рішуче відмежувавшись від революційного руху, вони заявили, що відда¬ють перевагу культурно-освітнім заходам.

Проте навіть надзвичайно помірковане культурництво україно¬філів після поразки польського повстання було заборонено. Відно¬вилося воно на нелегальній основі в кінці 60-х р. Нова легалізація громадівців зв'язана з відкриттям у Києві «Південно-Західного від¬ділу Російського географічного товариства» (1873). Відділ уже з перших днів розгорнув широку наукову діяльність, почав видавати «Записки».