Неоінституціоналізм
Теорія суспільного вибору. Ця теорія сформувалась у 60-х pp. Її автором визнають видатного американського економіста Джеймса М.Б'юкенена (1919 р. нар.). Він опублікував багато праць на цю тему, зокрема: «Формула згоди» (1962)1, «Попит і пропозиція суспі¬льних благ» (1968), «Теорія суспільного вибору» (1972), «Свобода, ринок і держава» (1986) та ін. 1986 р. Б'юкенен здобув Нобелівську премію за «дослідження конституційних і контрактних принципів теорії прийняття економічних рішень».
Спільно з Г. Таллоком він організував у політехнічному інституті штату Вірджинія «Комітет із вивчення прийняття неринкових рі¬шень», який згодом було перетворено на «Центр досліджень суспіль¬ного вибору». У США видається спеціальний журнал «Public choice» («Суспільний вибір»), що свідчить про значну роль цієї теорії.Поява теорії була підготовлена працями К. Ерроу, А. Бергсона, Д. Блека. Сам Б'юкенен зазначав, що на формування його поглядів великий вплив мали праці Ф. Найта і особливо шведського економі¬ста К. Вікселя (1851-1926), якого він називає «основоположником сучасної теорії суспільного вибору»2.
В основу теорії суспільного вибору покладено ідею виявлення взаємозалежності політичних і економічних явищ, застосування економічних методів до вивчення політичних процесів. Б'юкенен виходить із припущення, що принцип раціональної економічної по¬ведінки людини може бути застосований у дослідженні будь-якої сфери діяльності, де людина робить вибір, у тім числі і в досліджен¬ні політичних процесів.
Політику Б'юкенен трактує як обмін. «Політика, - писав він, - є складною системою обміну між індивідами, що в ній останні коле¬ктивно намагаються досягти своєї приватної мети, оскільки не мо¬жуть реалізувати її з допомогою звичайного ринкового обміну»3. Проте повної аналогії між політичною і ринковою системами прове¬сти не можна. У них різна структура. Якщо на ринку відбувається добровільний обмін товарами, то в політиці люди змушені платити податки в обмін на якісь суспільні блага. Споживачем цих благ є су¬спільство в цілому. Різниця між ринковим і політичним обміном по¬лягає і в тім, що його учасники мають різну мету. На ринку відбува¬ється взаємовигідний обмін. У політиці існують різні погляди й
1 Разом з Г. Таллоком.
Бьюкенен Дж. Конституция экономической политики (Нобелевская лекция, прочитан¬ная 8 декабря 1986 г.) // Вопр. экономики. - 1994. - № 6. - С. 105.
Быокенен Дж. Назв. тв., c.108.
переконання, а люди, котрі посідають державні посади, не завжди керуватимуться виключно міркуваннями суспільного блага, по¬шуками добра і справедливості. Як і звичайний споживач чи під¬приємець, вони будуть домагатися максимізації власної вигоди. Процес прийняття рішень схожий на різновид ринкової угоди: ви мені - я вам. Ви мені - голоси на виборах, я вам вигідні закони, ліцензії тощо.
Отже, в політиці не існує взаємовигідного обміну. Прихильники теорії суспільного вибору роблять висновок про існування політич¬ної нерівності, що зумовлена економічними причинами. Це - нері¬вність в одержанні інформації, її перекручення, прийняття чиновни¬ками, парламентарями рішень, які допомогли б їм бути пере¬обраними (популістських), або рішень, що сприятимуть інтересам організованих груп тиску (лобі), але є неефективними для суспільс¬тва в цілому.
Ураховуючи ці суперечності, прихильники теорії суспільного вибору пропонують реформування політичної системи. Це рефор¬мування передбачає поширення ринкових відносин на політич¬ну сферу. Політика, наголошували вони, може і мусить будуватись на таких самих взаємовигідних договірних умовах, як і ринковий обмін.
«Ефективність» політичного обміну, підкреслював Б'юкенен, бу¬де визначатись тим, наскільки повно втілюватиметься в життя принцип одностайності. «Одностайність, - писав він, - досягнута учасниками колективного вибору в політиці, є аналогічною доброві¬льному обміну індивідуальних товарів на ринку»'.
Усе викладене ще раз підтверджує думку про те, що інституціо¬налізм не має загальної теоретичної основи. Але водночас його на¬прямки мають чимало спільних рис.
Основні характерні ознаки інституціоналізму: |