Неоінституціоналізм
Ієрархія має місце в будь-якій фірмі, де керівник віддає накази своїм підлеглим. У фірмі робітники не займаються пошуком інфор¬мації, вони одержують наказ. Це забезпечує скорочення трансакцій¬них витрат. Таку саму роль виконує й держава. Відтак може склас¬тись враження, що саме ієрархія, тобто централізоване керівництво, ефективніша, бо потребує менших трансакційних витрат. Насправді це залишається справедливом тільки щодо фірми. Що ж до держави, то вона взагалі не може здійснювати ефективного регулювання всіх економічних процесів. В одному центрі неможливо сконцентрувати всю необхідну інформацію про наявність ресурсів, їх використання, попит, смаки споживачів тощо. Отже, ставити питання, що краще - спонтанне регулювання (ринок) чи ієрархія (фірма, держава), або, як ми часто говоримо, «ринок чи план» - неправомірно. Вирішувати це питання слід з позицій економії трансакційних витрат. Щоправда, це не єдиний критерій, але з економічного погляду надзвичайно важливий.Скорочення трансакційних витрат, отже, підвищення ефективно¬сті функціонування економіки забезпечується існуванням правових норм і їх дотриманням. Зв'язок між юридичними нормами (правами власності) і трансакційними витратами було сформульовано Коузом у його знаменитій теоремі. Коуз зазначав, що визначення прав влас¬ності є важливою попередньою умовою ринкових угод. Якби спон¬танний, ціновий механізм не передбачав витрат часу й коштів на пошук інформації та укладання контрактів, то не було б і необхід¬ності в опрацюванні прав власності (юридичних норм). Але функ¬ціонування економіки без трансакційних витрат неможливе. І не випадково американський економіст Дж. Стіглер писав, що світ з нульовими трансакційними витратами такий же страшний, як при¬родний світ без тертя.
У чому ж суть економічної теорії прав власності? Скажемо, пе¬редовсім, що, крім Коуза, її опрацьовували А.Алчіан, а згодом Й. Барцель, Д. Норт та інші. Своєрідність цієї теорії полягала в трак¬туванні власності та її використанні як методологічної й теоретичної основи економічного аналізу. Поняття «власність» прихильники теорії замінили терміном «право власності». Власність є не ресурс сам по собі, а низка прав або принаймні частка права використання ресурсу.
Ця частка включає 11 елементів: право володіння, право корис¬тування, право управління, право на дохід і под. Права власності є не що інше, як певні «правила гри», санкціоновані суспільством. Друга особливість теорії права власності полягає в тім, що категорія власності виводиться з проблеми обмеженості ресурсів. Ті ресурси, кількість яких не обмежена, не стають об'єктом власності. З приво¬ду їх використання між людьми не виникає ринкових відносин.
Права власності мають бути чітко визначені, і саме вони стають об'єктом купівлі і продажу. «Якщо права на здійснення певних дій можуть бути куплені, або продані, - пише Коуз, - їх зрештою придбають ті, хто вище цінує даровані ними можливості виробницт¬ва або розваг»'. Отже, чітке визначення прав власності, усунення інших осіб від вільного доступу до ресурсів змінюють і поведінку суб'єктів господарювання. Ці обставини сприяють створенню умов для придбання прав власності тими, хто їх цінує вище і здатний одержувати від них більшу користь. Для ринку не має значення, хто персонально володіє ресурсом. Важливо, щоб був такий власник.
На Думку Коуза, для успішного функціонування ринку важливе значення мають як трансакційні витрати, так і права власності. Як¬що трансакційні витрати невеликі, а права власності чітко визначені і виконуються суб'єктами господарювання - ринок здатний до са¬морегулювання настільки, що може усувати навіть соціальне зна¬чущі зовнішні ефекти (екстерналії). Зовнішні ефекти - це витрати, або вигоди, зв'язані з економічною діяльністю, що стосуються осіб, які не є учасниками даної ринкової угоди. Наприклад, забруднення навколишнього середовища якимось підприємством, шум аеропор¬ту тощо. Той, хто спричиняє ці «ефекти», часто змушує населення збільшувати витрати на охоронні заходи, але далеко не завжди ком¬пенсує їх.
Досліджувати цю проблему почав іще англійський економіст;
А. Пігу. Він доводив, що ринкова система нездатна її розв'язати, оскільки зовнішні ефекти не можна оцінити. Тому він обгрунтував необхідність державного втручання і запровадження спеціального податку на винних. Р. Коуз довів помилковість теоретичних висноа"і ків А. Пігу і показав можливість трансформації зовнішніх ефектів у внутрішні витрати учасників ринкової угоди без будь-якого втру-;
чання держави. Цей висновок має назву теореми Коуза. Державне втручання не завжди бажане. Воно буде ефективним тоді, коли ви¬трати державного втручання будуть меншими за витрати, зв'язані з нестабільністю ринку.
' Коуз Р. Фирма, рынок и право. - М., 1993. - С. 14.
У мінімізації трансакційних витрат державі теж надається певна роль: прийняття відповідних законів і забезпечення їх дотримання, виробництво суспільних благ, оборона, державний апарат, інфраст¬руктура, соціальні потреби тощо.