Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)
В цей час було виділено величезні фінансові, матеріальні і людські ресурси на розвиток окремих напрямків фундаментальних і природознавчих наук (фізики, хімії, біо¬логії, кібернетики, космічних досліджень), на підготовку ви¬сококваліфікованих наукових кадрів. В результаті цього було досягнуто значних успіхів в галузі науки і техніки. В 1954 році була введена в експлуатацію перша в світі атомна елек¬тростанція, в 1959 р. побудовано перший в світі атомний льодохід. В 1957 р. на навколоземну орбіту виведено пер¬ший супутник землі, в 1961 р. - перший космічний кора¬бель з Ю. Гагаріним на борту.
В ці роки надзвичайно високими темпами розвивалась енер¬гетична база. Було побудовано ряд гідроелектростанцій, в тому числі на Дніпрі, багато теплоелектростанцій місцевого значен¬ня. В результаті виробництво електроенергії зросло із 150,6 млрд. кв/год в 1954 році до 507,7 млрд. кв/год в 1965 році. Одночас¬но з цим могутній імпульс було надано добуванню нафти і газу. Зростання енергетичної бази дозволило перевести залізничний транспорт з парової на теплову енергію. Значного розвитку до¬сягла хімічна промисловість, металургія, вугільна промисловість.
Однак розвиток промисловості відбувався за рахунок ек¬стенсивних методів. Як і раніше, будувались тисячі нових підприємств, але мало уваги приділялось підвищенню ефек¬тивності потужностей, що вже існували. Поступово посили¬лись структурні диспропорції: якщо в 1940 році на долю важ¬кої індустрії припадало 61,2% всієї промислової продукції, то в 1960 році цей показник збільшився до 72,5% , що в свою чергу, привело до зниження обсягів випуску товарів народно¬го споживання.
Вивчаючи зазначений період економічної історії, дово¬диться констатувати, що радянське керівництво, розпочина¬ючи надзвичайно масштабні реформи, не мало комплексної перспективної програми подальшого розвитку країни. Лише цим можна пояснити численні, позбавлені здорового глузду колізії економічної політики, які визначалися волею керів¬ників (М. Хрущова в першу чергу), їх бажанням терміново виправити всі недоліки. Це приводило до поспішності у виз¬наченні термінів досягнення поставленої мети, у виборі ме¬тодів її здійснення, що часто знецінювало позитивний ефект від нововведень.
Заради справедливості слід сказати, що вчені-економісти і практичні працівники намагались розробити нові підходи до проблем економічного розвитку країни, особливо в сфері довго¬строкового планування і прогнозування, визначення стратегічних макроекономічних цілей. Оскільки ці розробки не були розраховані на швидку віддачу, то їм не приділялась достатня увага. Керівництву країни потрібні були реальні результати в даний момент, і тому всі зусилля були спрямовані на нескінченні коректування поточних планів. Наприклад, так і не було скла¬дено детального плану на п'яту п'ятирічку (1951-1955), а основ¬ним документом, що направляв роботу всієї економіки протя¬гом п'яти років, стали Директиви XIX з'їзду партії. Це були лише контури п'ятирічки, але конкретного плану не існувало.
Така ж ситуація склалась і з шостим п'ятирічним пла¬ном (1956-1960). В лютому 1956 р. на XX з'їзді КПРС були схвалені основні показники шостої п'ятирічки, але уже в грудні цього ж року стало зрозумілим, що план не відповідає реаль¬ним умовам. Нашвидкуруч склали перехідний план на один-два роки, а потім на світ з'явився семирічний план розвитку народного господарства (1959-1965).Традиційно слабким було так зване низове планування, тобто складання планів на рівні підприємств. Ці плани, як правило, доходили до підприємств (цехів, дільниць) уже після того, як розпочинався повний виробничий цикл (річний, квар¬тальний), через що виробництво зазнавало розладу, його лихо¬манило. Низові планові завдання часто коректувались, тому план перетворювався в чисто номінальний документ, який мав безпосереднє відношення лише до процесу нарахування заробіт¬ної плати і преміальних витрат, які в свою чергу залежали від процента виконання і перевиконання плану.
Оскільки, як говорилось вище, плани постійно коректува¬лись, то виконувались (або, точніше, не виконувались) зовсім не ті плани, які приймались на початку планового періоду (року, п'ятирічки). Держплан "торгувався" з міністерствами, міністер¬ства - з підприємствами відносно того, який план вони можуть виконати при наявних ресурсах. Але постачання ресурсів під такий, план все рівно зривалось і знову розпочиналось "торгу¬вання" відносно показників плану, щодо розмірів поставок і т.д.
Все це підтверджує висновок про те, що радянська еконо¬міка залежала значною мірою не від грамотних економічних розробок, а від політичних рішень, які постійно змінювались в прямо протилежних напрямках.
В країні здійснювались безрезультатні спроби покращити структуру державного апарату, надати міністрам, директорам підприємств нових прав, чи навпаки, обмежити їх повноважен¬ня, поділити існуючі планові органи і створити нові і т.ін.
Таких "реформ" в 1950-1960-х роках було немало, але жодна з них не принесла реального покращення в роботі командної системи.