Спроби реформування командно-адміністративної системи (1953-1964 рр.)
Реформування радянської економічної системиПолітичні зміни в СРСР вимагали змін в економіці. В серпні 1953 року на сесії Верховної Ради СРСР Г. Маленков чітко сформулював основні напрямки економічної політики: різке зро¬стання випуску товарів народного споживання, великі інвестиції в галузь легкої промисловості. Такий крутий поворот, здавалось, повинен був назавжди змінити принципові орієнтири розвитку радянської економіки, що сформувалися в попередні роки.
Одним із основних завдань було вирішення продовольчої проблеми і виведення сільського господарства із глибокої і за¬тяжної кризи. На Пленумі ЦК КПРС у вересні 1953 року була прийнята постанова про невідкладні заходи у розвитку сільського господарства. М. Хрущов визнав, що виробництво зерна на душу населення та поголів'я худоби в абсолютних цифрах були мен¬шими, ніж за царських часів. Він вказав на причини відставан¬ня сільського господарства, що зводилися до низького рівня його фінансового і матеріально-технічного забезпечення, скрутного соціального становища селянства. Відтоді почалося здійснення низки заходів економічного стимулювання сільськогосподарсь¬ких підприємств: збільшено капіталовкладення, підвищено за¬купівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, надано де¬які права колгоспам у плануванні виробництва, підвищено оплату праці колгоспників, знижено податки з присадибних се¬лянських господарств, розширено культурно-побутове будівниц¬тво на селі. Колгоспи дістали право вносити зміни у свої статути, враховуючи місцеві умови.
Новим могутнім стимулом піднесення селянського госпо¬дарства були державні капіталовкладення. Лише в 1954 - 1955 роках вони перевищували на 40% загальну суму капіталовкла¬день за 1946-1950 рр., а в 1954-1958 роках вдвічі перевищили сумарний обсяг капіталовкладень, освоєних у сільському госпо¬дарстві за 1933-1953 рр. Все це дало позитивні результати в розвитку села.
Збільшення капітальних вкладень в першу чергу позначи¬лось на зміцненні машинно-тракторного парку. Наприкінці 50-х років вдалося досягти довоєнного рівня парку тракторів, зби¬ральних комбайнів, вантажних автомашин. У колгоспно-рад¬госпному виробництві України працювало 98,4 тис. тракторів, або на 4% більше, ніж у 1940 р. Господарства поновлювалися новими моделями тракторів, зокрема ДТ-54, КД-35, С-80, ХТСЗ-7, а також причіпними й самохідними комбайнами С-4, С-6.
Важливе місце в сільському господарстві займала електри¬фікація, за допомогою якої підвищувалася технічна і енерге¬тична озброєність галузей. У більшості господарств використо¬вувалася електроенергія місцевих електростанцій. Однак потреби господарств у електроенергії повністю не забезпечувалися. Лише деякі виробничі процеси були механізовані, більшість трудо¬містких робіт на полях і фермах виконувалася вручну. Значна частина колгоспів взагалі не мала електростанцій і не була підключена до централізованої електромережі.
Комплекс заходів, прийнятих у вересні 1953 р., спричи¬нив пожвавлення в основних галузях виробництва, зокрема в землеробстві та тваринництві. Піднесення виробництва в аграрному секторі тривало п'ять років (1954-1958). Вало¬вий збір зерна в Україні зріс за цей період майже на 20%, цукрових буряків - удвічі, виробництво м'яса зросло більше як удвічі, молока - втричі. Урожайність зернових за період 1950-1961 рр. зросла з 10,2 до 19,9 ц з га.
Запровадження з 1953 р. товарно-грошових відносин на селі, заміна заготівель сільськогосподарської продукції закуп¬івлею сприяли підвищенню морального і матеріального сти¬мулювання колгоспників. У 1958 р. в Україні грошова випла¬та на трудодень на працездатного колгоспника порівняно з 1953 р. зросла в 3,8 рази. Дещо збільшилася видача зерна на трудодень. Однак оплата праці колгоспників залишилася над¬то низькою. Вона була значно нижчою, ніж оплата праці робі¬тників міста і службовців.
Послаблення податкового пресу на селян, відсутність диктату щодо їх підсобного господарства викликали зацікавленість у роз¬ширеному виробництві сільськогосподарської продукції. Колгос¬пники за власним бажанням здавали надлишки сільгосппро¬дукції державі, але й мали право вільно продавати її на ринку.
Наприкінці 50-х - початку 60-х років економіку колгоспів і радгоспів було підірвано згубними заходами, направленими на розвиток сільського господарства. Весною 1958 р. М. Хру¬щов висунув ініціативу щодо реорганізації МТС, мотивуючи це тим, що розвиток сільського господарства і розширення прав колгоспів вимагають зосередження сільськогосподарської тех¬ніки в господарстві. Тоді ж було прийнято рішення Верховної Ради про реорганізацію МТС у ремонтно-технічні станції (РТС) та продаж техніки колгоспам і радгоспам.Вжиті заходи мали надто болісний характер, оскільки для економічно слабких колгоспів в Україні, а їх було дуже багато, одноразові і великі фінансові витрати стали надто обтяжливими. Перед колгоспами гостро постало питання про те, де взяти кошти для придбання сільськогосподарської техніки. Такі обставини призвели до виникнення значних економічних труднощів у гос¬подарствах, що в першу чергу негативно відбилося на оплаті праці колгоспників. Морально і фізично застаріла техніка потребува¬ла значних коштів для ремонту. В той же час на ремонтних підприємствах не вистачало необхідних запасних частин до трак¬торів, комбайнів, сівалок, молотарок, культиваторів тощо. Таким чином, надуманий центром експеримент виявився невдалим, ос¬кільки колгоспи були не готовими до такого нововведення.