Загальні умови і основні напрямки розвитку економічних досліджень в Україні (кінець 19 – початок 20 ст.)
Найвідомішою його економічною працею є «Досвід статистич¬ ного опису Новоросійського краю» (1850—1853). Дослідження міс¬ тить величезний матеріал щодо процесів економічного розвитку півдня України, який свідчить про кризу феодально-кріпосницької системи і розвиток капіталістичних відносин.Висвітлюючи різні сторони економічного розвитку південної України, А. Скальковський намагався обґрунтувати й виправдати принципи економічної політики вищої адміністрації Новоросії та окреслити деякі напрями її дальшого розвитку. Річ у тім, що на про¬тивагу протекціонізму царського уряду, новоросійські власті стояли на позиціях фритредерства. Така політика відповідала інтересам ве¬ликих землевласників півдня України, які переходили до капіталіс¬тичних форм господарювання і були заінтересовані в максимально¬му збільшенні експорту. Крім того, на Півдні не було галузей промисловості, які б потребували митного захисту.
Основне завдання економічної політики А. Скальковський вба¬чав у сприянні всебічному розвитку продуктивних сил, що служило б перетворенню Новоросії на «житницю Європи». Вирішення цієї проблеми, підкреслював він, було безпосередньо зв'язане зі зрос¬танням товарності сільського господарства. Саме з цих позицій він і аналізує аграрні питання.
Ліквідація феодально-кріпосницької системи та зародження капіталістичних відносин сприяли активізації суспільно-політичного життя всіх верств населення. Активізувала свою діяльність і україн¬ська національна буржуазія та її ідеологи.
Інтереси буржуазії, що народжувалась, відображали, головним чином, ліберали. Український ліберально-буржуазний рух як суспі¬ льна течія сформувався після реформи 1861 р. Він був породжений тими самими суспільно-економічними умовами, що й ліберально-буржуазний рух у Росії, тому за своєю суттю не відрізнявся від ньо¬ го. Проте напівколоніальне становище України у складі Російської імперії зумовило деякі специфічні риси, властиві цьому рухові. Зро¬стаюча економічна могутність української буржуазії і національні обмеження з боку царизму й російських панівних класів робили її опозиційною до самодержавства.
Ліберально-буржуазний рух в Україні був репрезентований інтелігенцією, яка гуртується у так званих громадах — своєрідній орга нізаційній формі руху. Громади виникають у 60-х р. у Києві, Харко¬ві, Чернігові, Полтаві та інших містах України.
Соціально-економічні ідеї української ліберальної інтелігенції з часом зазнали певної еволюції. Ті зміни, які відбувались у житті країни, позначились і на світогляді буржуазії. У другій половині 70-х рр. у добу загального революційного піднесення громадівці, незважаючи на заборони й перешкоди, продовжували свою діяль¬ ність нелегально. До 1879 р. регулярно проводилися збори, посилю¬валися зв'язки з революційними народниками. Якщо члени «Моло¬дої громади» брали безпосередню участь у революційній боротьбі народників, то члени «Старої громади» обмежувалися лише матері¬альною допомогою революціонерам.
Значне місце у науково-публіцистичній діяльності М. Дра¬гоманова займають економічні проблеми. Велику увагу приділяв він пореформеним аграрним відносинам. Реформу 1861 р. М. Дра¬ гоманов розглядав як позитивний акт, вельми корисний для су¬спільства. Але водночас він підкреслював її антинародну спря¬ мованість, зазначав, що реформа була проведена в інтересах поміщиків, капіталістів і самодержавства, а селяни одержали лише особисту волю без землі. Реформа, писав він, не тільки не дала селянам землі, «а й відібрала ту, яка в них була». Це призвело до погіршання становища селянства, оскільки до феодальних форм експлуатації, які багато в чому збереглися, додалися капіталістич¬ ні її форми. Селяни, позбавлені землі, мусили «йти в найми», пи¬сав М. Драгоманов.
Причину тяжкого економічного становища селянства М. Драго¬манов убачав у суспільно-політичних відносинах і рішуче виступав проти тих, хто такою причиною вважав пияцтво й ледарство самих селян. Пияцтво, писав він, «головним чином є наслідок тих причин, які зумовлюють горе, злість і т.п.»".
На відміну від народників, М. Драгоманов не лише не заперечу¬вав капіталістичного розвитку країни, а й бачив, що Росія вже стала на цей шлях. Він правильно зазначав, що розвиток капіталізму сприяє розвитку продуктивних сил, прискорює технічний прогрес. Бачив він і негативні сторони капіталізму, такі як кризи, безробіття, що вже почали виявлятися в Росії. Для критичного аналізу капіталі¬стичного виробництва М. Драгоманов намагається використати по¬літичну економію. Високо оцінюючи фундаментальні праці з полі¬ тичної економії західних економістів, він підкреслював необхідність їх перекладу, що сприяло б розвитку в країні економічної думки.
Оцінюючи суспільно-економічні погляди М. Драгоманова в ці¬лому, слід зазначити, що він був ідеологом дрібної буржуазії, але, як реформіст, змикався з буржуазним лібералізмом.