Загальні умови і основні напрямки розвитку економічних досліджень в Україні (кінець 19 – початок 20 ст.)
1. Передумови та основні напрямки розвитку економічних досліджень на кінець 19 ст.
Економічна думка в Україні має багатовікову історію. В другій половині XIX ст. відбувалися величезні зрушення в економіці та соціальній структурі суспільства. Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у промисловості, так і в сільському господарстві. Тогочасна наукова думка й мала дати відповідь не тільки на пи¬ тання щодо перспектив загальноросійського розвитку, а й щодо України, економічна ситуація котрої, як побачимо далі, у деяких відношеннях (особливо щодо форм селянського землеволодіння) була іншою, ніж у більшості російських губерній. Українські еко¬номісти зробили вагомий внесок у розвиток світової економічної думки, особливо статистики та математичної школи.
Навколо питання про скасування кріпацтва загострюється ідейна боротьба представників різних напрямів суспільно-економічної ду¬мки. Уже в 40-х р. формуються ліберально-дворянський та револю¬ ційно-демократичний напрями, які відображали інтереси протилеж¬них класів — поміщиків та селян.
Внаслідок загального пожвавлення громадського руху в Україні в Києві утворилася таємна політична організація «Кирило-Мефодіївське товариство» (1846—1847), яка проголосила необхідність знищення кріпосництва та царизму і об'єднання слов'янських наро¬дів на демократичній основі. Ідея скасування кріпацтва і встановлення рівності станів була головною у програмі товариства. Проте щодо шляхів досягнення цього кириломефодіївці не були одностай¬ні. У товаристві утворилося два напрями: революційно-демократич¬ ний (Т. Шевченко, М. Савич та інші) та ліберально-дворянський (П. Куліш, В. Білозерський, М. Костомаров та інші).
Представники революційно-демократичного напряму були при¬хильниками революційної ліквідації самодержавства і кріпацтва. Вони закликали всіх членів товариства до активних дій, спрямова¬них на підготовку народного повстання і на повторення 1825 року, але в ширшому масштабі і з участю народу.
Значна частина членів товариства, яка стояла на ліберальних по¬зиціях, заперечувала революційну боротьбу і виступала за еволю¬ ційний шлях розвитку. Основним засобом скасування кріпацтва вони вважали освіту народу в релігійно-християнському дусі і пере¬ конання поміщиків у необхідності проведення реформ.
В. Н. Каразін (1773—1842) — учений та громадський діяч, один із засновників Харківського університету. У питанні ставлення до кріпацтва він стояв на позиціях дворянського лібералізму, тобто не виступав за повне і негайне звільнення селян, закликаючи лише до обмеження зловживань В. Каразін прагнув зберегти поміщицьке землеволодіння. Помі¬щицьку землю він розглядав як капітал, котрий має забезпечувати певний зиск її власникові.
Проекти В. Каразіна мали прогресивний характер і антикріпос¬ницьку спрямованість. Цікаво, що, розробляючи проекти реформу¬вання аграрних відносин, він намагався втілити їх у життя у своєму маєтку (с. Кручик Харківської губ.).
В. Каразін розробляв проекти реформування різних сфер суспільного й державного життя. Він був прихильником конститу¬ційної монархії, свої проекти реформ надсилав царю й урядовцям. За реформаторську діяльність В. Каразін зазнав репресій з боку царського уряду: арештів, ув'язнень, заборони проживати у Моск¬ ві й Петербурзі. З 1804 р. він живе у своєму маєтку, де займається науковою роботою. У дусі своїх теорій В. Каразін регламентує па¬нщину своїх селян, наділяє їх землею, замінює панщину грошовим оброком. Обробіток панської землі, яка залишилась після передачі частини землі селянам, здійснювався не примусовою, а вільнонай¬ маною працею.
В. Каразін розробляє проекти господарського розвитку країни в цілому. Він виступає з вимогою інтенсифікації землеробства, удосконалення способів обробки землі, удосконалення сільськогосподарської техніки. В. Каразін — прихильник розвитку різних галузей вітчизняної промисловості, він закликає дворян організовувати промислові підприємства та сприяє наданню їм фінансової допомо¬ги. Саме ці проекти приводять його до розуміння необхідності капі¬ талістичного способу розвитку промисловості.
А. О. Скальковський (1808—1898) — народився в м. Житомирі в родині дрібнопомісного дворянина. Після закінчення юридичного факультету Московського університету (1827) працював в Одесі при канцелярії генерал-губернатора. З 1841 р. очолював статистичний комітет. У численних працях А. Скальковського (276 назв) висвіт¬люються різні сторони життя Новоросії: історія, етнографія, геогра¬ фія, статистика, економіка.