Розвиток політичної економії в Україні
З усіх цих напрямів А. Антонович найбільш прихильно ставиться до останнього, тобто такого, що до визначення цінності підходить з погляду виробництва. Але недоліком він називає те, що, узявши за основу цінності працю, затрачену на виробництво, представники цього напряму ігнорують продуктивність таких факторів, як приро¬да й капітал.
На підставі критичного аналізу різних теорій цінності А. Анто¬нович намагався дати власне визначення, яке б ураховувало вироб¬ництво, розподіл і споживання. За основоположний принцип своєї теорії цінності він бере теорію трьох факторів виробництва Сея, яку намагається поєднати з теорією К. Маркса. Визначення К. Марксом цінності як уречевленої в товарі абстрактної суспільне необхідної праці він пристосовує до свого трактування цінності, тобто визначає цінність як уречевлений суспільне необхідний час дії трьох факто¬рів: природи, праці й капіталу. Таке тлумачення цінності гостро критикували сучасники А. Антоновича, зокрема Д. Піхно. Останній звернув увагу А. Антоновича на відсутність у цій концепції одиниці для вимірювання продуктивності факторів виробництва. Недоліки теорії А. Антоновича він вбачав і в тім, що в ній обмежено дію та¬ких факторів, як корисність і співвідношення між попитом і пропо¬зицією, що впливають на цінність.
Прихильником і захисником трудової теорії цінності був М. Коссовський. У дослідженні «Цінність і ціна» (1883) закон «мінової цінності» він називав основним законом політичної економії. Він вказував на наявність багатьох неоднозначних трактувань цінності. Це означає, писав М. Коссовський, що у кожного своя, власна наука, або такої науки й зовсім немає, а є лише вчені. Він досить докладно й критично аналізував існуючі теорії цінності, підкреслюючи, що для вирішення питання про цінність необхідно користуватися діале¬ктичним методом, як це робив К. Маркс.
Однак діалектика не є для М. Коссовського загальним методом пізнання, а лише однією з методологічних засад. Джерелом цінності М. Коссовський називав працю, витрачену на виробництво товару. Це твердження, на його думку, може стати поворотним пунктом в історії політико-економічних учень.
М. Коссовський докладно аналізує виклад теорії цінності пред¬ставниками класичної політичної економії. Він підкреслює, що постановка цього питання мала місце ще в У. Петті й посилається при цьому на «Капітал» К. Маркса. У теорії цінності А. Сміта, за¬значає М. Коссовський, домінує положення про те, що цінність визначається працею, необхідною для виробництва товару; Д. Рікар-до розвиває трудову теорію цінності і вважає її основою свого еко¬номічного вчення. Останнє слово в розвитку теорії цінності нале¬жить К. Марксу.
М. Коссовський правильно розумів основні положення теорії цінності К. Маркса. Він писав, що елементом, який визначає цін¬ність, є лише «суспільне необхідний робочий час», одиниця його виміру — проста праця. Аналізував М. Коссовський і залежність між цінністю й продуктивністю праці.М. Коссовський заперечував економістам, які вважали, що цін¬ність визначається співвідношенням попиту і пропозиції. Він ука¬зував на суперечливість тверджень і тих економістів, які основою цінності вважали корисність, або (як Шеффле), працю та корис¬ність. Теорію витрат виробництва М. Коссовський називає просто безглуздою. Її хибність, на його думку, полягає в ототожнюванні таких категорій, як праця та робоча сила, що є поняттями абсолютно різними. Те, що економісти не бачили різниці між ними, М. Кос¬совський називав кардинальним недоліком політичної економії до К. Маркса. Будучи палким прихильником і захисником теорії трудової цінності, М. Коссовський абсолютизував цю теорію, на¬даючи їй великого значення в перебудові соціально-економічних відносин. «Покладена в основу соціально-економічних відносин, вона, — писав М. Коссовський у праці «Цінність і ціна», — пере¬творить ці відносини, оновить їх, оновлюючи й перетворюючи іс¬нуючий нині принцип розподілу. Тоді з'явиться інша політична економія, зникне залізний закон заробітної плати, зникне рента, зе¬млеробська й капіталістична, зникне, інакше кажучи, економічне рабство й експлуатація».
Залежно від тлумачення економістами категорії цінності трактува¬лася ними й теорія розподілу. М. Бунге, як і більшість тогочасних економістів, вважав, що у виробництві беруть участь три фактори:
праця, природа й капітал. Кожний з цих факторів є самостійним джерелом цінності. Цінність, що створюється трьома факторами, відповідно-поділяється на три види доходів: заробітну плату, ренту й прибуток. Ці види доходів відповідають і трьом класам суспільст¬ва (робітники, землевласники й капіталісти). Частка кожного з них у розподілі доходів визначається, на думку М. Бунге, суперництвом, що може змінювати ці доходи в той чи в той бік. Він підтримував принцип втручання держави в економічне життя й твердив, що це сприятиме «справедливому розподілу доходів». М. Бунге не лише викладав власні погляди на теорію розподілу, а й аналізував поши¬рені тоді теорії із цього питання, заперечуючи, що за капіталістич¬ного виробництва прибуток е відрахуванням від заробітної плати. Такі висновки, на думку М. Бунге, давали теоретичну зброю в руки соціалізму.