Розвиток політичної економії в Україні
Бурхливий розвиток продуктивних сил у пореформений період супроводжувався значними соціальними зрушеннями, поглиблен¬ням класових суперечностей, пожвавленням суспільної думки. Змі¬ни, що сталися в економічному та суспільному житті країни після реформи 1861 p., позначилися і на розвитку політичної економії.
Політична економія як наука в Росії набула певного розвитку ще до реформи 1861 p. Було перекладено й опубліковано низку праць західноєвропейських економістів, друкувалися дослідження вітчиз¬няних учених. Велике значення для розвитку політичної економії в Росії мало створення університетських лекційних курсів із цієї дис¬ципліни. Політичну економію було включено до навчальних планів університетів (зокрема Московського, Казанського, Харківського), а згодом гімназій і ліцеїв у 1803—1804 pp.
Одним із перших розробив курс політичної економії російською мовою Тихін Федорович Степанов (1795—1847) — професор по¬літичної економії Харківського університету. До нього користува¬лись переважно підручником академіка Шторха, виданого францу¬зькою (1815) і німецькою (1820) мовами.
На формуванні суспільно-економічних поглядів Т. Степанова по¬значилися праці західноєвропейських економістів — Сміта, Рікардо, Сея, Мальтуса, Сісмонді. Але вирішальним був вплив представників класичної політичної економії Сміта й Рікардо.
Сміта за розроблену ним систему Степанов взагалі називає «справжнім світилом». «Праця, — писав він, — є головним джере¬лом багатства — це наріжний камінь, що його поклав Адам Сміт у підвалину його чудової системи».
У своїх наукових працях і лекціях Т. Степанов широко і творчо використовує надбання світової науки в галузі політичної еконо¬мії. У двотомних «Записках про політичну економію» та в інших книжках він аналізує такі питання, як предмет політичної еконо¬мії, суть і джерела багатства, продуктивні й непродуктивні класи, продуктивна й непродуктивна праця, суспільний поділ праці, від¬ношення між виробництвом та споживанням, цінність, капітал, за¬робітна плата, прибуток, рента, процент, кредит, національний до¬хід тощо.
У висвітленні цих категорій Т. Степанов здебільшого наслідував А. Сміта. У дусі А. Сміта він визначає такі категорії, як цінність, ба¬гатство. Під капіталом він, фактично, розуміє засоби виробництва, хоч і застерігає проти однобічного його розуміння.
Капіталом, писав він, продукти стають залежно від вживання, якщо дають прибуток, а не використовуються для власного вжитку.
Т. Степанов, не будучи цілком оригінальним мислителем в галу¬зі політичної економії, не тільки аналізував і пропагував теоретич¬ні ідеї західноєвропейських економістів, а зв'язував їх із російською дійсністю, використовував для критики феодально-кріпосницької системи. Мріючи про світле майбутнє людства, Т. Степанов спо¬дівався досягти його мирним удосконаленням суспільства, просвіт¬ництвом.
Прихильником класичної політичної економії був також про¬фесор Київського університету І. В. Вернадський (1821—1884). У своїх працях, опублікованих до реформи, а також у журналі «Эко¬номический указатель» (1857—1861) видавцем і редактором якого він був, І. Вернадський головну увагу приділяє критиці кріпосниц¬тва і всіх добуржуазних форм виробництва. Після реформи він за¬хищає буржуазні відносини, стає прихильником великого вироб¬ництва і великого капіталу, які уможливлюють науково-технічний прогрес.
Позитивно оцінюючи процес концентрації капіталу і виробницт¬ва, І.Вернадський однозначно негативно ставиться до великої земе¬льної власності. На той час така власність була майже виключно поміщицькою, і І.Вернадський як буржуазний економіст пропагує її пристосування до «раціональних», тобто капіталістичних форм гос¬подарювання.
Як прихильник класичної школи в політичній економії І. Вер¬надський заперечував протекціонізм, втручання держави у приват¬ну ініціативу, наголошував на позитивних аспектах вільної кон¬куренції.
Значне місце в дослідженнях І. Вернадського займає проблема праці. Ще в докторській дисертації «Критико-історичне досліджен¬ня італійської політико-економічної літератури до початку XIX ст.» (1849) він визнає працю «головним і єдиним джерелом багатства». Він розрізняє споживну вартість (придатність) і вартість. Вартість, зазначає він, «визначається працею, а не придатністю». Отже, у пи¬танні про вартість і про джерело доходів І. Вернадський стояв на позиціях класичної школи, проте, усупереч класикам, вважав усі ви¬ди праці продуктивними.Спеціальну працю («Предмет політичної економії») І.Вернадсь¬кий присвячує визначенню предмета політичної економії. Завдання політичної економії полягає в тому, писав він, щоб відкрити «природні закони виробництва». Але такими законами для нього є лише закони товарного виробництва. У тому самому творі І. Вернадський пише, що «економічні закони проявляються у всій своїй силі скрізь, де існує праця й обмін...». Він виступає проти визначення політич¬ної економії як науки про багатство і підкреслює, що вона вивчає лише один бік, одну властивість багатства — його цінність . Пред¬мет науки він обмежує товарним виробництвом.