Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.)
Майстри сім'ями селились в містах окремими посадами, слободами, вулицями за зазначеним галузевим принципом: слободи — гончарів, ковалів, зброярів і т. ін.
Свого розвитку ремісниче виробництво досягло в ХІ-ХІІ ст., коли на Русі нараховувалось декілька десятків спеціальностей. За наявності високого попиту на вироби із заліза (знаряддя праці для сільського господарства, зброя для воїнів) перше місце в ремісничому виробництві займала гірнича металургія, яка в ті часи часто об'єднувалась з металообробкою. Асортимент виробів із заліза налічував близько 150 назв, а давньоруські ковалі опанували всіма відомими тоді технічними і технологічними прийомами його обробки: куванням, зварюванням, гартуванням, інкрустацією кольоровими металами.
Торгівля і грошовий обіг
Стан сільського господарства і ремісничого виробництва визначав рівень розвитку торгівлі як внутрішньої, так і зовнішньої. Найбільшими торговельними комунікаціями були шляхи "от Грек", або "Грецький", який зв'язував Русь з балтійськими і чорноморськими ринками, "Соляний" і "Злазний", котрі вели в Галичину і на Кавказ. Шлях Київ — Галич — Прага - Регенсбург сполучав Київську Русь з країнами Центральної та Західної Європи.
Традиційно торгівля називалась "гостьба", самі торговці, або купці, "гості", а місця торгівлі - "погости". Пізніше, після прийняття християнства, при погостах почали будувати храми, біля них влаштовували цвинтарі.
Купці-гості традиційно поважались, населення і держава високо оцінювали їх працю. В ІХ-ХП ст. за вбивство купця необхідно було заплатити штраф в 12 гривень сріблом, тобто в два рази більше, ніж за простого смерда.
На міжнародні ринки Русь поставляла хутро, мед, віск, шкіри, деякі види ремісничих виробів, продукцію сільського господарства, рабів. Завозила ж золото, срібло, коштовні тканини, вина, посуд, предмети християнського культу, зброю. Основними торговельним партнерами Давньоруської держави були Візантія, Волзько-Камська Булгарія, Хозарія, країни Арабського Сходу, скандінавські, центральне- та західноєвропейські країни.
В Русі існували купецькі об'єднання, що спеціалізувалися на торгівлі з певними країнами або певними видами товарів. Купецькі корпорації "гречників", "залозників" торгували з Візантією і країнами Кавказу. В Києві, Новгороді, Смоленську, Володимирі та інших містах розташовувалися торговельні двори іноземних купців.
В результаті розвитку торгівлі на Русі з'являються гроші. Як засіб обміну, гроші у східних слов'ян існували досить давно, задовго до утворення Давньоруської держави. В давнину південні слов'яни при обміні замість грошей використовували тварин, тому пізніше металеві гроші також називались "скот", а князівська казна "котниця". В північних регіонах, де населення займалось мисливством, за гроші слугувало хутро цінних тварин, зокрема куниці — "куна". З часом ця назва перейшла і на металеві гроші.
В Київській Русі карбуванням грошей майже не займались, а використовували арабські і візантійські монети із золота і срібла, в основному для зовнішньої торгівлі. Значно більшого поширення всередині країни мали срібні і мідні злитки. Так, з XI ст. відома одиниця "гривна", - злиток срібла вагою в один фунт, або приблизно 400 г. Гривну розрубували на половину і кожна половина гривни мала назву "рубль", або "рубле-ва" гривенька. На злитку ставилось князівське тавро, де вказувалась вага. Далі "рубль" ділили на дві частини - дві полти-ни, і потім іще на дві половини - два четвертаки. В назвах дрібних грошових одиниць довго зберігався відголос так званих "хутрових грошей": різана, скора (шкура), бела (білка), ушки, мордки і т. д.
Не можна не згадати й практику кредитних операцій, відбиту в законодавстві. В тексті "Руської Правди" зустрічаються такі поняття, як "позичка по дружбі", "віддавання грошей на ріст", "процент", "торгівля в кредит", "довгостроковий й короткостроковий кредит", "бариш", визначався порядок повернення боргів.Вважалось не по-християнськи брати високі проценти за кредит. Коли на початку XII ст. кредитори почали брати 50% річних, населення Києва виступило проти таких умов договору, і великий князь Володимир Мономах був змушений втрутитись. Він прийняв "Устав о резах" (процентах), згідно з яким борговий відсоток повинен був становити не більше 20%. Заборонялось перетворювати на рабів напівзалежних людей, що відпрацьовували свій борг у позикодавця. Цим же Уставом заборонялось займатись паразитичним лихварством. Устав Володимира Мономаха законодавче завершив створення феодальної системи Давньоруської держави.