Господарське життя європейських країн в період середньовіччя (V—XV ст.)
Згідно з літописом, Володимир звертався до різних релігій, вивчав їх основні принципи, але кінець кінцем зупинив свій вибір на християнстві, яке уже на той час було значно поширене в Європі. Відомо, що князівська знать в Києві уже давно була знайома з християнством. Так, княгиня Ольга іще в 950-х роках прийняла християнство, але не була в цьому підтримана своїми підлеглими. У 988 році відбулося офіційне визнання християнства як релігії - Хрещення Русі, а князь Володимир отримав ім'я "Хреститель".
Прийняття християнства мало велике значення для Русі не тільки в ідеологічному аспекті. Цей крок сприяв подальшому посиленню державності, а також посилив міжнародний авторитет Київської Русі, оскільки поставив її в ряд з цивілізованими європейськими державами. Наприклад, київські князі могли тепер брати участь в династичних європейських шлюбах. Крім того, християнство здійснило великий вплив на розвиток культури.
Загальна характеристика соціально-економічного розвитку Київської Русі
В IX — XII ст. економіку Давньоруської держави можна охарактеризувати як період раннього феодалізму. Виникнення і розвиток феодалізму виявляється перш за все у формуванні та зростанні феодального землеволодіння. Феодальна земельна власність є економічною основою панування класу феодалів, про що свідчать писемні джерела початку IX ст. і археологічні пам'ятки.
У IX ст. формується панівний клас феодалів, в який входили київські князі, місцеві князі, бояри. Державне й особисте князівське начало у IX ст. було ще недостатньо диференційоване. Формування великокнязівського домену і доменів окремих князів посилилось у X ст. Князівський домен являв собою маєток, який належав не державі, а самому князю як феодалу.
Поряд з великокнязівським доменом, володіннями місцевих князів з'являються також боярсько-дружинницькі землеволодіння. Слід сказати, що питання про час виникнення на Русі боярського землеволодіння поки що не вирішене істориками через неповноту джерел.
Із введенням християнства на Русі великим феодалом стала церква. Поступово поширюється практика дарування землі монастирям і церквам, що перетворювало їх у великих землевласників.
Головною особливістю раннього етапу східноєвропейського феодалізму було панування данинної форми експлуатації, так званого "полюддя". Крім полюддя, іще існував "повоз": населення тих земель, куди князь і намісники їхати не могли або не хотіли, повинно було саме везти данину до Києва. Під час полюддя князь або посадники чинили суд і здійснювали покарання за тими скаргами, з якими населення зверталось до князя.
Така форма збору данин виникла іще в VI — VIII століттях. Зберігалась вона і в Давньоруській державі. Розмір данини, місце і час збору не визначались на перед, а залежали від випадку. Пізніше, в зв'язку з протестами населення, княгиня Ольга в 946 році встановила "уроки", тобто фіксовані норми данини, час і місце її збору. Одиницею обкладання даниною був "дим" (двір, сім'я) або "плуг" ("рало"). В міру захоплення князями і знаттю общинних земель формувався феодальний маєток, який викликав до життя таку форму експлуатації, як відробітки.
Основною категорією населення, зайнятого на відробітках, були феодальне залежні смерди. Вони мали власне господарство, проте певний час повинні були працювати і на феодала за те, що давав смерду землю. Слід підкреслити, що уривчастість і нечіткість джерел про смердів зумовила появу ще в дорадянський період різних точок зору на цю категорію населення Київської Русі.
Для позначення феодальне залежного селянства у Київській Русі використовувався термін "закуп". Закуп - це людина, яка попала в боргову кабалу і зобов'язана своєю працею у господарстві хазяїна повернути одержану у нього "купу". Закуп повинен виконувати сільські роботи. Він мав доглядати хазяйську худобу. Феодал наділяв закупа земельною ділянкою, а також сільськогосподарським знаряддям і робочою худобою.
Близькими за своїм становищем до закупів були рядовичі - селяни, що працювали на феодала за договором ("рядом").
Слід підкреслити, що всі рядовичі і закупи одночасно з економічною залежністю попадали і в юридичну залежність до землевласника. Якщо боржник ухилявся від сплати боргу, то він міг стати рабом.В сільській общині була категорія населення, яка мала назву ізгої. Ізгой — це людина "зжита", вибита зі звичайної колії, позбавлена свого попереднього стану. Ізгої були двох видів - вільні й залежні. Значний контингент феодально залежних ізгоїв формувався за рахунок холопів, які викупилися на волю.