Теорії "індустріального суспілства"

рактерною боротьба між капіталістом і робітником на підприємстві, то в постіндустріальному суспільстві конфлікт проявляється у зітк¬ненні між фахівцем і простолюдином в організаціях і в суспільст¬ві»1.^Центральна ознака «постіндустріального суспільства», за Бел-лом — це панування науки, наукових знань. Белл відриває науку від економіки, проголошує її автономність, розглядає її розвиток як пе¬редумову нової організації і структури суспільства. Основними еле¬ментами цієї структури стануть університети, наукові інститути, на¬уково-дослідні організаці'^Оскільки «велика наука» перебуває поза ідеологією, то Белл намагається протиставити її «великому бізнесу».

Ясна річ, концепція Белла, як і інші концепції «трансформації капіталізму», спирається на реальні факти, тенденції капіталістично¬го розвитку. Проте вона відображає лише поверхові уявлення про ці процеси. Справді, у процесі науково-технічної революції зростає роль науки, попит на кваліфіковану робочу силу, підвищується ква¬ліфікація фахівців. Але наука не була і не може бути незалежною від соціальних умов, самодостатньою силою в суспільстві.

Теорія «конвергенції». З теоріями соціальної трансформації капіта¬лізму тісно зв'язана теорія конвергенції. Термін «конвергенція» пере¬кладається як «наближення», «зближення». У природознавстві він означає виникнення в процесі еволюції у відносно далеких груп органі¬змів однакових рис у будові і функціях унаслідок їхньої життєдіяльно¬сті за схожих умов навколишнього середовища. Зарубіжні економісти й соціологи застосовували цей термін до аналізу явищ суспільного життя. Вони стверджували, що капіталізм і соціалізм під впливом суча¬сного індустріального розвитку набувають спільних рис, зближуються, зливаються в якесь «змішане суспільство». Воно не буде ні капіталіс¬тичним, ні соціалістичним, а втілюватиме переваги обох систем.

З обгрунтуванням теорії «конвергенції» у 50-х pp. XX ст. висту¬пили економісти й соціологи П. Сорокін (США), Р. Арон (Франція), В. Бакінгем (США). Значного поширення теорія набула у 60-х pp., завдяки працям таких учених, як У. Ростоу (США), Ян Тінберген (Голландія), П. Дракер (США), Дж. Гелбрейт (США) та інші.Як і розглянуті теорії «індустріального» і «постіндустріального суспільства», теорія «конвергенції» не є якоюсь цільною науковою гіпотезою. Її автори користуються різними аргументами на захист своєї позиції, по-різному описують «змішане» суспільство.

Ідею конвергенції поширювали на всі сфери суспільного життя, але її засадною частиною є економічне й технологічне обгрунтуван¬ня конвергенції.

Широкої популярності набув технологічний варіант «конверген¬ції» Дж. Гелбрейта. Майбутнє індустріальної системи він зв'язував з

487

конвергенцією двох систем. Ніщо, зазначав Гелбрейт, не дає змоги краще заглянути в майбутнє індустріальної системи, ніж встанов¬лення факту конвергенції. Злиття двох систем відбувається внаслі¬док розвитку однакової технологічної структури виробництва. У праці «Нове індустріальне суспільство» Гелбрейт писав, що «сучас¬на індустріальна техніка підпорядковується певному імперативу, який виходить за рамки ідеології». Саме він диктує вимоги суспіль¬ству. Відмінності між країнами, що перебувають на вищому щаблі індустріалізації, якими б великими вони не були за номенклатурою, під впливом власних потреб індустріальної техніки і зв'язаної з нею організації виробництва зменшуються дедалі більше.

Неминучість «конвергенції» Гелбрейт пояснював тим, що великі масштаби сучасного виробництва, притаманні розвинутим капіталі¬стичним і соціалістичним країнам, потребують «приблизно схожої системи планування і організації» . Він наголошує на необхідності державного регулювання економіки.

Отже, Гелбрейт до проблеми «конвергенції» двох систем підхо¬дить з погляду розмірів виробництва, його техніко-організаційної сторони і ігнорує відмінності у сферах власності.

Голландський економіст Я. Тінберген процес «конвергенції» уявляв як «сприйняття» певних принципів і «переборення» інших. Майбутнє «конверговане» суспільство не сприйме притаманних со¬ціалізмові суспільної власності, централізованого планування (яке має набрати децентралізованого характеру), зрівняльного розподілу тощо. Щодо капіталізму, то тут посилиться планування, зростатиме роль державного сектора і державного регулювання економіки. У результаті наближення системи «Сходу і Заходу» до якоїсь середини виникне, на думку Тінбергена, «змішана система», яка уможливить досягнення суспільного оптимуму.