Українська етнографічна границя та особливості її формування (за проф. В. О. Гериновичем)

Інакше з сорока-кілометровою смугою вздовж неї, котра заселена і білорусами і українцями. Саме цей проміжок українського кордону найменше змінився протягом історії. Причини – надприп’ятські болота, котрі заважали рухові етнографічних границь як з української так і білоруської сторін.

При окресленні всіх інших етнографічних границь великих розбіжностей між думкою В. О. Ґериновича та інших фахівців даної галузі немає. Проте за відсутності достатньої кількості матеріалу цю границю розглянуто не так детально, як українсько-польську.

Українсько-російську етнографічну границю В. О. Ґеринович проводить коло Молодькова, звідки вона йде на Панаківку, Журавки, Новгородське, Рильськ і Букель. Від неї повертає на схід – до Малаївки, а від неї – на південний-схід – на Щоглик, на південь від Нового Оскола, потім – рікою Осколом до міста Старого Оскола, звідки прямує на Острогожськ і в східному напрямі захоплює Новохоперськ. Далі границя переходить від Хопра до Акишевської, не охоплючи Хопра і прямує в південно-західному напрямі майже до самого гирла Сіверського Дінця.

Рис.2. Українська етнографічна границя, за В.Гериновичем [13].

Українсько-російська етнографічна границя з усіх найдовша. Вона простягається на 2000 кілометрів та є результатом швидкої і хаотичної колонізації степових просторів. Особливою рисою українсько-російської етнографічної границі проф. В. О. Ґеринович вважає відсутність асиміляції українців з росіянами через вищий культурний щабель нашого розвитку: «…українець сильнійший культурою від свого північного сусіда. Він не піддається йому і залишається всюди собою. Це явище увійшло навіть у московську приказку: хохол вєздє хахол» [5].

Сусідство українського етнографічного елементу зі степовими народами – калмиками, татарами, киргизами і ноганцями – починається на Дону і тягнеться на Маницьке озеро, Винодільне, що над Калаусом, на Прасковею над Кумою, на Солдатську, Такталікун, Козачу, Гіркорічинськ і Тараканбугрівськ, що при Каспійському морі. Детально визначити її складно, тому що границя перебуває у стані формування. Українсько-степова егноґрафічна границя має в довжину приблизно коло 1000 км. Це найлегший відрізок із усіх, які мають на своєму довгому фронті українці. „Не стрічаючи на ньому майже ніякого опору, пересувають вони його і поширюють в цьому одинокому напрямі свою етнографічну територію” [5].Кавказько-українська етнографічна границя біжить від гирла Терека південною околицею його долини на П’ятигорськ, Лабинськ над Лабою і Майкоп, звідки повертає на південь й доходить до місцевості Лазаревської, що над Чорним морем. Довжина відрізка становить 800 кілометрів. В. О. Ґеринович вважає, що в цьому напрямі піти далеко етнографічна границя не зможе: «На перешкоді її стає природа кавказького високого хребта, до якої Українцям, жителям низин і рівнин, тяжко пристосуватися, та численні гірські автохтони, прив'язані до дикої природи гір, які не раз ділом засвідчили велику умілість боронити вступу до них». Висновки: проаналізувавши праці В. О. Ґериновича щодо окреслення ним української етнографічної границі та аналогічні праці інших вчених, можна визнати його вагомий внесок в дану галузь знань. Зокрема він найдетальніше встановив українсько-польську етноґрафічну границю, звернувши увагу на асиміляційні процеси на прикордонні та проаналізував історичні особливості її формування. Щодо інших границь погляди проф. В. О. Ґериновича принципово не відрізняються від думок інших авторів. Карти української етноґрафічної границі, виконані В. О. Ґериновичем, є одними з перших в українській географії.

Література

1. Вісьтак О. І. Суспільно-географічні дослідження українських вчених Галичини у міжвоєнний період (1919–1939 рр.) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата географічних наук. – Львів, 2001. – С. 6.

2. Ґеринович В. О. До Западної української етнографічної границі // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна засопись. – 1917. – 9–12 жовтня. – С. 1–2.

3. Ґеринович В. О. До української орієнтації (Уваги антропогеографа) // Українське слово: політична, економічно-суспільна й літературна часопись. – 1918. – 5–21 вересня. – С. 1–2.

4. Ґеринович В. О. Західна границя української етнографічної території. // Вісник Союза визволення України. – 1915. – 14 листопада. – С. 4–6.