Населення Тернопільської області
Тернопільщина належить до давньозаселених земель. М'який клімат із достатнім зволоженням, рівнинна територія, наявність горбів і терас для стоянок, значні лісові масиви із звіриною та ягодами сприяли активному заселенню цієї території в давнину. Вчені відносять початки заселення нашого краю, як частини лісостепу України, до раннього палеоліту (150 тис. р. тому). Поселенцями були мисливські племена, які полювали на дичину в лісах, займалися рибальством і збиральництвом, проживаючи у стоянках.
Важливим етапом заселення нашого краю був період трипільської культури (IV—II тис. р. до Р.Хр.), залишки поселень цього часу виявлено у Придністров'ї. Тоді люди вже переходять від мисливства до скотарства, від збиральництва— до землеробства. З'являються перші промисли— виготовлення гончарних і дерев'яних виробів, примітивних знарядь праці. Уже в першому тисячолітті до нашої ери землеробсько-скотарські племена формують племінні об'єднання, які проживають в укріплених городищах і курганах, залишки яких збереглися до наших днів.
У період черняхівської культури (II-IV ст. до Р.Хр.), населення проживає у неукріплених поселеннях значних площ (30-30 га), про що свідчать могильники і городища.
Розпад общинно-родового устрою і формування феодальних виробничих відносин (XVIII ст.) сприяли активному заселенню нашого краю, як і лісостепу загалом, виникненню сіл, ремісничих поселень і центрів-градів (містечок). У цей час на території Тернопільщини виникли перші містечка — Теребовля, Шумськ, Микулинці, Збараж, Кременець. У феодальний період навколо дворів феодалів утворювалися села. В окремих із них селяни і ремісники обмінювались своєю продукцією, і поступово ці села перетворилися в містечка. До таких у той час (XVI ст.) належали Бережани, Бірки, Буданів, Залізці, Зборів, Гусятин, Золотий Потік, Тернопіль, Чортків, Копичинці. Чимало містечок у феодальний період виконували, крім торгівельних, й оборонні функції і були центрами колонізації території з боку польської шляхти та німецьких колоністів.
Розвиток містечок і сіл в XV-XVII ст. стримувався нападами турків і татар. Багато населених пунктів спустошувалися цілком і пізніше вже ніколи не досягали свого попереднього рівня розвитку.
У XVII-XVIII ст. триває активний процес заселення території. Швидко розвиваються міста, які одержали магдебурзьке право, — Бережани, Бучач, Борщів, Гусятин, Золотий Потік, Кременець, Зборів, Залізці, Тернопіль, Теребовля, Товсте, Підгайці, Чортків, Устя-Зелене.
У 1772 р. територія сучасної Тернопільщини була розділена між Австрією та Росією. Це значно вплинуло на розвиток поселень, їхнє розміщення, особливості забудови, на умови життя і діяльності людей. Північна частина області (теперішній Кременецький, Шумський і Лановецький райони) відійшли до складу Росії, а решта території - до Австрії. У цих країнах існувало на той час кріпосне право, і це стримувало розвиток міст. Однак в Австрії це право було скасоване раніше, ніж в Росії, і тому на її території швидше почала розвиватись промисловість, транспорт, торгівля. А це позначилося на розвитку поселень, насамперед міст та містечок нашого краю. Від 1809 до 1815 р. уже половина Тернопільщини і м. Тернопіль належали до Росії.
На початку XX ст. густота населення на території області була високою (99 осіб/км2). Більшість його проживала в селах. Постійне збільшення сільського населення призводило того, що потреби у сільськогосподарських працівниках були менші від пропозиції у 2-3 рази. Це так зване аграрне перенаселення. Воно було головною причиною еміграції селян із території Тернопільщини кінця XIX, початку XX ст. Еміграція мала масовий характер і була спрямована спочатку в балканські країни, Францію, Німеччину, а пізніше — за океан (США, Канада, Аргентина, Бразилія та інші держави). Із 1890 до 1938 рр. із території теперішньої області в пошуках кращої долі виїхало близько 350 тис. осіб
Значних втрат зазнало населення області в роки Першої світової війни і в післявоєнний період— період боротьби українського народу за національне і соціальне визволення. Згадкою про це є братські могили українських січових стрільців, насипані майже в кожному селі області.
На початку XX ст. на території Тернопільщини виникло дуже багато малих сіл. У північній частині області, яка входила до Волинської губернії Росії, проводилась столипінська реформа. Селянам дозволялось виходити з общини й утворювати хутори.
На всій території Тернопільщини після 1920 р. унаслідок окупації її Польщею виникали дрібні поселення польських землевласників («осади»).Значні зміни в чисельності та розселенні населення відбулися в області в роки Другої світової війни і в післявоєнний період. У боротьбі проти фашистських загарбників і сталінського режиму загинуло багато молоді — вояків Української Повстанської Армії. Значна кількість хлопців і дівчат була вивезена в Сибір, у північні райони колишнього СРСР. Створення колгоспів і радгоспів у післявоєнний період відбувалося насильно. Особливо потерпіли в цей час жителі хуторів, яких називали куркулями. У них відбирали землю, хату, худобу, реманент, а самих (часто з малими дітьми) вивозили в Сибір. Це призвело до зменшення людності багатьох сіл, особливо хуторів. А остаточно хутори в області було знищено в 70-ті роки XX ст. У цей час партійні та радянські органи області оголосили їх «неперспективними» селами, і вони штучно приєднувались до великих сіл.