Картографічні твори у контексті формування інституту авторського права

У Сполучених Штатах Америки до 1976 p., коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав також використовувалося положення Статуту королеви Анни. Закон США 1976 р. надав охорону прав авторам протягом їх життя та 50-ти років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту королеви Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню [6]. Норма про обов’язкову державну реєстрацію і депонування книг була важливою особливістю Статуту королеви Анни. Депонування творів відмінили в Англії 1911 р., а 1988 р. ця країна визнала немайнові права авторів творів. Законодавства інших країн Європи не вимагали обов’язкової реєстрації та будь-якої експертизи опублікованих творів. Ця принципова засада авторського права у правових системах країн континентальної Європи збереглася до сьогоднішнього часу.

Найяскравішим прикладом застосування континентальної системи авторського права, що зародилася у Франції, є відомі карти України ХVІІ ст. французького військового інженера, картографа Гійома Ле Вассера де Боплана. На кожній з них зазначено його ім’я як власника первинних немайнових і майнових авторських прав. Дослідження картографічних творів на територію України ХVІІ ст. – початку ХVІІІ ст. німецьких і польських авторів підтверджують, що законодавство цих країн визнавало майнові та немайнові права авторів, оскільки практично на кожній з них зазначено імена їх творців — укладачів-картографів і граверів.

У період формування у країнах Європи інституту авторського права в ХVІІІ–ХІХ ст. Україна входила до складу Російської та Австро-Угорської імперій, тому на її території діяло законодавство цих держав. Зазвичай, на картографічних творах тих часів зазначено найменування відомства, яке здійснювало картографування території України, та ім’я автора твору відповідно до законодавства тої чи іншої країни.

У Російській імперії початком становлення авторського права визнано Статут Цензурний від 22 квітня 1828 р., де в частині другій “О сочинителях и издателях книг” йшлося про виключне право автора на відтворення своїх творів шляхом друку. Термін дії авторського права — протягом життя автора та 25-ти років після його смерті. Закон 1830 р. “Положение о правах сочинителей” визнав право автора на твір як право власності, яким можна торгувати. 1877 р. норми авторського права було внесено до цивільного законодавства “Свод законов Российской империи”, де авторське право визнано правом власності. 1911 р. у Росії було прийнято окремий Закон Російської імперії “Про авторське право”, який детально регулював правовідносини у сфері авторського права і вважався одним з найкращих законів у Європі. В основі Закону лежала континентальна концепція авторського права. Закон поширював авторське право на географічні, топографічні, астрономічні та іншого роду карти, глобуси, атласи, малюнки з природознавства, будівельні та інші технічні плани, малюнки, креслення та подібні їм твори [12].

Короткий період державотворення України на початку ХХ ст. був надзвичайно плідним на видання картографічних творів. Серед них особливе місце посідає картографічний спадок С. Л. Рудницького, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка (НТШ), який коштом Товариства у Відні видав серію навчальних стінних фізичних карт світу та окремих частин світу. На кожному картографічному творі зазначено ім’я Степана Рудницького як автора твору, а також правовласників — НТШ та віденське картографічне підприємство “Freytag&Berndt”.Розвиток міждержавних відносин у ХІХ ст., використання об’єктів авторського права, зокрема картографічних творів, як засобу обміну інформацією сприяли активізації співробітництва у сфері охорони авторського права. Авторське право було одним з перших галузей права, де вдалося кодифікувати міжнародне приватне право і підписати 9 вересня 1886 р. у м. Берні найдавніший та найшанованіший із нині діючих багатосторонній міжнародний договір між десятьма європейськими державами — Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Конвенція мала поширення також і на всі колонії європейських держав. Текст Конвенції неодноразово переглядався (у 1908, 1928, 1948, 1967, 1971 рр.) і доповнювався (у 1889, 1914, 1979 рр.) з метою вдосконалення і приведення у відповідність до вимог часу міжнародної системи охорони авторського права. На сьогоднішній день діє текст Конвенції в редакції Паризького Акту від 24 липня 1971 р., зі змінами від 2 жовтня 1979 р.

Стаття 2 пункт (1) Бернської конвенції унормовує, що об’єктами авторського права визнано літературні та художні твори незалежно від способу та форми вираження. До їх складу належать “фотографічні твори, до яких прирівнюються твори, виражені способом, аналогічним фотографії; ілюстрації, географічні карти, плани, ескізи і пластичні твори, що відносяться до географії, топографії, архітектури або наук; переклади та інші переробки творів; збірники творів” [2]. Україна приєдналася до Бернської конвенції 31 травня 1995 р., підтвердивши цим згоду на правову охорону картографічних творів.

Правову охорону компіляцій даних (баз даних), до яких відносяться картографічні твори у цифровій формі вираження, та комп’ютерних програм як об’єктів авторського права унормовано в Договорі Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) про авторське право, який прийнято Дипломатичною конференцією ВОІВ у Женеві 20 грудня 1996 р. [4].