Урбанізація Галичини у часі і просторі
В останній чверті XIX ст. питання віднесення населених пунктів до розряду міст було вирішено на законодавчому рівні. Це відбулося шляхом надання окремим населеним пунктам так званих «міських статутів», за якими організовувалося міське самоуправління. 1889 року у Східній Галичині статути міст офіційно отримали 19 найважливіших населених пунктів: Броди, Бережани, Бучач, Дрогобич, Городок, Жовква, Золочів, Коломия, Перемишль, Самбір, Снятин, Станіславів, Сокаль, Стрий, Сянок, Тернопіль, Теребовля, Яворів, Ярослав. У 1896 р. статути міст (дещо инші за змістом порівняно із статутами 1889 р.) отримали ще 82 населених пункти краю. Отже, якщо додати Львів, який ще з 1870 р. користувався власним статутом, наприкінці XIX ст. загальна кількість міст на території Східної Галичини становила 102.
Доволі інтенсивний розвиток промисловості в Галичині розпочався лише у другій половині ХІХ ст. Наслідком його стало підвищення темпів урбанізації краю. Передовсім розвивалися великі міста, в яких виникала більшість нових промислових підприємств: Львів, Дрогобич, Станіславів, Коломия. Масова міграція жителів із навколишніх сіл зумовила різке збільшення населення не лише у перечислених містах, але й у приміських ґмінах, які за темпами приросту могли навіть випереджати відповідні міста.
У Прикарпатті швидке зростання темпів урбанізації населення було спричинене розвитком нафтової й лісової галузей промисловості. Завдяки першій галузі за короткий час із сільських поселень перетворилися в доволі великі міста Борислав і Тустановичі, друга зумовила помітне збільшення числа жителів у Турці, Скольому. Ще одним фактором, що суттєво вплинув на розвиток багатьох міст, стало будівництво залізниць. Його вплив, підсилений фактором прикордонного положення, обумовив зростання Рави-Руської, Сокаля, Підволочиська.
Необхідно зазначити, що в цей період процес урбанізації населення Галичини відбувався дуже нерівномірно. Поряд із районами, в яких міста розвивалися швидко, існували місцевості, де кількість міського населення майже не збільшувалася, а в багатьох містах число мешканців навіть зменшувалося. Найповільніше розвивалися міста східних повітів краю (територія сучасної Тернопільської області). Суттєво затримувався також ріст більшості міст, що знаходилися в 50-60-ти кілометровій зоні навколо Львова.
Напередодні Першої світової війни найбільшими містами Східної Галичини були Львів (206 тис. осіб у 1910 р.), Перемишль (54 тис.), Коломия (43 тис.), Дрогобич (35 тис.), Тернопіль (34 тис.), Станіславів (33 тис.) та Стрий (31 тис.). Водночас майже половина міських поселень краю не налічувала навіть 5 тис. мешканців.
В роки Першої світової війни практично на всій території Галичини відбувалися активні військові дії, від яких більшою чи меншою мірою постраждали майже всі міста. Найбільше постраждали міста деяких центральних повітів, через територію яких лінія фронту проходила два-три, а то й більше разів. Порівняно незначних втрат у кількості населення зазнали великі міста, оскільки в роки війни, рятуючись від військових дій, туди переселялися жителі навколишніх сіл та невеликих міст. Значно більше постраждали малі міські поселення.
Після закінчення Першої світової війни повоєнна польська влада зберегла (із незначними змінами) встановлені в австрійський час повітовий поділ і систему міського самоврядування. Тільки 1933 р. у Польщі введено в дію новий закон про міське самоврядування.У міжвоєнний період промисловість Галичини перебувала в занепаді, і тому ріст більшості міст був дуже повільним. Чи не найпоширенішим шляхом збільшення кількості населення у містах стали адміністративні перетворення, тобто прилучення до міст навколишніх сільських ґмін. Наприклад, до Львова в 1930 р. було приєднано Клепарів, Голоско Мале, Замарстинів, Знесіння, Сигнівку, Кульпарків та частини инших громад, за рахунок яких населення міста зросло майже на 30 тис. осіб й перевищило 300 тис. осіб. З приєднанням одного лише Княгинина кількість жителів Станіславова одразу ж збільшилася на 17 тис. осіб. Подібним шляхом помітно зросла кількість населення у Болехові, Бориславі, Калуші, Чорткові. Кількість населення міст, адміністративні межі яких не змінилися, здебільшого зросла лише на декілька відсотків. У багатьох малих містах кількість жителів так і не досягла довоєнного рівня, а в деяких – рівня кінця ХІХ ст.
На структурний розвиток міської мережі у міжвоєнний період значно вплинуло створення на території краю трьох воєводств: Львівського, Тернопільського і Станіславівського. Це стимулювало розвиток Тернополя та Станіславова, які доволі швидко відсунули на другий план давні українські галицькі міста Перемишль, Коломию та Дрогобич. Саме тоді в Галичині територіяльна структура міських поселень почала набувати сучасних обрисів.
Чергові зміни в міській мережі відбулися після включення Галичини до складу СССР. На території тієї частини Галичини, що в 1939 р. увійшла до складу Української ССР, за довоєнною польською адміністративною схемою до розряду міських поселень відносилося 95 поселень: 50 – у межах сучасної Львівської області, 22 – Івано-Франківської. 23 – Тернопільської. Статус цих населених пунктів було переглянуто й узгоджено з існуючими у СССР нормативами, проте з врахуванням історичних особливостей розвитку міст на території краю. Тому більша частина довоєнних міст зберегла свій статус міст або стали селищами міського типу, хоча багато з них за кількістю населення чи іншими критеріями не відповідало встановленим у Совєтському Союзі вимогам.