Урбанізація Галичини у часі і просторі

У XVI ст. кількість міських поселень на території Галичини далі зростала, хоча й не такими швидкими темпами, як раніше. Український історик Іван Крип’якевич обчислив, що в 40-х роках XVII ст. на території Руського воєводства всього було 177 міст і містечок, Белзького – 32, Холмської землі – 23.

Найбільше міських поселень було в Галицькій землі Руського воєводства. Специфіка міст цієї землі полягала в тому, що багато з них мали чітко виражений оборонний характер. Адже саме Галицька земля найбільше потерпала від набігів кримсько-татарських орд, які (разом із пожежами та епідеміями) були найбільшим лихом для міст України тих часів. Серед міст, що виникли навколо побудованих задля оборони замків, можна назвати Скалат, Надвірну, Гримайлів, Богородчани, Струсів, Лисець та інші. Найбільшими містами Галицької землі в першій половині XVII ст. були Коломия, Теребовля, Рогатин, Галич.

Друге місце за кількістю міських поселень займала Львівська земля. Центр землі й одночасно столиця Львівського воєводства – Львів – був одним із найбільших міст та найважливіших торгових центрів Речі Посполитої. Населення Львова на початку XVII ст. становило близько 17–20 тис. осіб (із них 5 тис. жило у середмісті, тобто на обведеній мурами території), а в середині століття зросло до 25–30 тис. Іншими великими містами Львівської землі були Броди, Городок, Яворів та Жовква.

У Перемиській землі найбільшими містами були Перемишль, Самбір, Ярослав, Стрий. У найменшій за площею Сяноцькій землі – Коросно, Сянок та Ліско.

Більшість міст Руського воєводства за кількістю жителів були зовсім невеликими – до 1 тис. мешканців, а в багатьох випадках – і до 500. Однак незначна кількість жителів та аграрний характер господарства багатьох міських поселень зовсім не свідчили про їх слабкість чи неповноцінність. Малі міста були характерною рисою європейської середньовічної урбанізації. Хоча й маючи за економічну базу землеробство, вони якісно відрізнялися своєю принциповою орієнтацією на грошовий обмін і часто яскраво вираженою спеціалізацією. Будучи посередниками між великими містами й сільською місцевістю, малі міста забезпечували стабільний товарообмін і відігравали важливу роль у формуванні внутрішнього ринку регіону.

Подібно до більшості європейських міст, міста Галичини найчастіше розвивалися із сільських поселень, що знаходилися в густозаселених районах з розвиненим сільським господарством. Однак, розвиток міської мережі на території Руського та Белзького воєводств мав деякі суттєві відмінності порівняно з іншими регіонами України. Зокрема, в центральних українських воєводствах значну частину міст становили козацькі поселення, яких на заході України не було.

З другої половини XVII ст. більшість галицьких міст занепадає. Це було зумовлено тривалими війнами на території Польщі та зміною напрямків головних торгових шляхів. У цей період виникло дуже мало нових міст, а в багатьох із тих, що існували раніше, різко зменшилася кількість населення. В окремих найменших містах залишилося всього декілька десятків осіб. Лише в 40-х роках XVIIІ ст. політична ситуація у Польщі поліпшується й розпочинається певний підйом в економіці краю. Міста поступово переорієнтовуються на обслуговування потреб внутрішнього ринку, крім того, зростає значення торгівлі з Росією. Суттєво змінюється роль різних міст у господарстві Галичини. Дещо сповільнюється розвиток Львова та деяких инших найбільших міст: Дрогобича, Коломиї, Перемишля. А до міст, що у другій половині XVIII ст. зростали найшвидше, належали Станіславів, Тернопіль і, особливо, Броди, які у другій половині XVIII ст. стали найбільшим торговим містом краю, й другим за кількістю населення після Львова.Після входження Галичини до складу Австрії перед новою владою постало завдання впорядкувати чинну на території нової провінції мережу міст і містечок. У процесі цієї роботи австрійська адміністрація зіткнулася із значними труднощами, адже в Галичині напередодні запровадження австрійської влади навіть загальна кількість міських поселень не була точно відомою. Чимало міських поселень насправді не виконували жодних міських функцій, а вже давно стали звичайними селами. Наприклад, на думку одного з польських дослідників Галичини раннього австрійського періоду, В. Токаржа, із 311 міських поселень, які були на території провінції в 1776 р., тільки 13 за функціями та зовнішнім виглядом можна було назвати справжніми містами, з них дев’ять – на українській етнічній території: Львів, Перемишль, Ярослав, Самбір, Дрогобич, Броди, Тернопіль, Збараж, Бучач.

З переходом Галичини до складу Австрії не лише було впорядковано мережу міських поселень, але й дещо пожвавився економічний розвиток міст. Відбулося це головно за рахунок активізації прикордонної торгівлі з Росією, тоді як дрібне ремісниче виробництво через конкуренцію з боку промислово більш розвинених регіонів Австрії зовсім занепало. Тому до середини ХІХ ст. швидко зростала кількість населення лише у найважливіших адміністративних центрах краю (Львів, Коломия, Перемишль, Тернопіль, Ярослав) та окремих торгових містах (Броди, Бучач).