Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття
Другий період у розвитку етнічної географії України почався з проголошенням в 1991 році української незалежної держави. Від названого року не тільки збільшилась кількість публікацій з даного предмету, але й значно розширилась їх тематика.
З початку цього періоду вперше було значно поглиблено та розширено уявлення про предмет, об’єкт, зміст етнічної географії України, його місце в системі географічних наук, основні завдання. Так, на першому Всеукраїнському семінарі “Сучасні проблеми географії населення в Україні” (Луцьк, 1993) О. І. Шаблій у доповіді “Теоретичні і методологічні проблеми розвитку етногеографії України” підкреслив, що етногеографія — це повністю географічна дисципліна, яка лежить на стику географії, етнографії та історії. Це молода галузь суспільної географії. Вона вивчає закономірності, чинники, умови і форми територіальної організації і геопросторового розвитку етносів — націй — народностей, етнічних груп населення. Об’єктом дослідження етнічної географії України є етноси, а предметом вивчення — територіальна організація етносів, їх геопросторове буття і розвиток, зв’язки і відносини.За О. І. Шаблієм, етнічна географія України — це наукова дисципліна, що перебуває у складі суспільної географії, тісно пов’язана з географічними дисциплінами, найбільше з географією населення, у складі якої вона формується. Етнічна географія України має тісні контакти з демографічною статистикою, антропологією, етнологією, етнографією, історією, політологією та іншими. Етнічна географія, як складова частина суспільної географії, використовує такі основні географічні методи дослідження, як: територіальний аналіз та синтез, картографічне моделювання, порівняльно-географічний, історичний та статистичний. О. І. Шаблій підкреслює, що етнічна географія України, як наукова дисципліна, перебуває у початковій стадії розвитку. Проте етногеографічні описи нашої країни мають досить тривалу історію. В навчальному посібнику “Соціально-економічна географія України” О. І. Шаблій розглядає питання українського етно- і націогенезу. Узагальнюючи різні наукові джерела він підкреслює, що існує декілька теорій щодо походження українців. Перша з них — теорія давнього походження — трипільська, друга — ранньослов’янського, а третя — давньоруського. Вчений коротко розкриває зміст кожної із них.
В умовах незалежної України вийшла досить цікава праця Ф. Д. Заставного “Українські етнічні землі” (Львів: Світ, 1992), де чималу увагу звернено на українські етнічні межі та українські етнічні території. Автор підкреслює, що українські етнічні території поділяються на суцільні та мішані. На суцільних в національному складі населення переважають українці, а на мішаних вони складають 10–15–50% від усіх жителів. Українські етнічні території Ф. Д. Заставний ділить на старі і нові. На старих українці жили чи живуть як автохтони багато століть. До них автор відносить Київщину, Чернігівщину, Галичину, Волинь, Поділля, Буковину, Закарпаття, Холмщину, Надсяння, Лемківщину, Слобожанщину та ін. До нових належить території, де українці поселились значно пізніше (протягом останніх двох століть). Це Кубань, Зелений Клин та ін. Автор розглядає формування етнічних меж між Україною і Польщею, Україною і Росією, Україною і Білоруссю, Україною і Молдовою, Україною і Словаччиною. Ф. Д. Заставний відзначає, що етнічні межі України не збігаються з її сучасним державним кордоном. Її етнічні території займають значно більшу площу від території сучасної української держави. Значна увага звернена на характеристику етнічних та етнографічних земель.
У цей же час чимало було зроблено в удосконаленні та формуванні понять з етнічної географії взагалі та етнічної географії України зокрема. Так, зміст багатьох із них розкрито в довіднику “Етнонаціональний розвиток України. Терміни, визначення, персоналії” (Відп. редактори: Ю. І. Римаренко, І. Ф. Курас. — Київ, 1993. — 800 с.). У ньому висвітлено зміст таких понять, як “етнічна територія”, “етнічний кордон”, “етнічний ренесанс”, “етнодемографічні процеси в Україні”, “етнонаціональна політика”, “етнополітична ситуація в Україні”, “етнополітика”, “етнополітичні відносини”, етнополітичний простір України”, “етноцид”, “корінна національність”, “русинізація” та інші. Це значно доповнило теоретичні та методологічні засади етнічної географії України.
В умовах незалежної України з’явилось чимало публікацій про українську діаспору (західну і східну), її формування, особливості розселення, її сучасні соціально-економічні та культурні проблеми. Ця тематика досить повно представлена у працях Ф. Д. Заставного: “Українська діаспора: розселення українців у зарубіжних країнах”. — Львів, 1991, “Східна українська діаспора”. — Львів: Світ, 1992; у посібнику “Географія України”. — Львів: Світ, 1994 (розділ “Українська діаспора”). Цю тематику доповнює чимало книг, довідників, статей тощо. Серед них слід назвати довідник “Зарубіжні українці”. — К.: Україна, 1991, книгу І. І. Винниченка “Українці в державах колишнього СРСР: історико-географічний нарис”. — Житомир: Льонок, 1992. У ній автор дає короткий огляд розселення українців на території колишнього СРСР, виділяє його етапи, чинники, що спричинилися до цього процесу. Вагоме місце в названій книзі займає питання про проживання українців у межах колишнього СРСР. І. І. Винниченко досить вагомо розглядає процес заселення та розселення українців кожного з регіонів. У такому ж плані східну українську діаспору представляє у своїх наукових працях Ф. Д. Заставний.Після проголошення незалежності України вперше видано атлас “Українці. Східна діаспора”, де показано розселення українців в Російській імперії, СРСР. На картах атласу відображено географію розселення української східної діаспори протягом більше як одного століття. Карти складені за даними переписів населення 1897, 1926, 1959, 1970, 1979 і 1989 років. В атласі вміщена карта “Етнічна територія українського народу в кінці XIX – на початку XX століть (автори В. Наулко, А. Поріцький). Карти розселення східної української діаспори на кожну дату переписів доповнені текстом, в якому йдеться про зміни в динаміці чисельності і розселенні українців та чинники, що вплинули на ці процеси.