Розвиток етнічної географії України у другій половині XX століття

Великий розділ у названій монографії автор присвячує процесам етнічного розвитку в Українській РСР, де розглядаються такі питання, як “соціально-етнічна структура населення України”, “процеси етнічного розвитку населення України в період капіталізму” та “етнічні процеси в республіці на сучасному етапі”. Останній розділ монографії В. І. Наулка присвячений міжетнічним взаємовідносинам у сфері традиційно-побутової культури.

Із вище викладеного можна зробити висновок, що в монографіях В. І. Наулка чи не найповніше відображено основні питання та аспекти етнічної географії України першого періоду другої половини XX ст. Вченому вдалося значно поглибити дослідження про формування українського етносу, українські етнічні території, виділити етапи в розвитку цих процесів. Особливістю першого періоду розвитку етнічної географії (друга половина XX ст.) є те, що найбільше публікацій представили історики, етнографи, але зовсім мало — демографи та географи. Це деякою мірою вплинуло на тематику досліджень, вони були представлені декількома напрямами.

У багатьох публікаціях першого періоду другої половини XX ст. порушувалось питання про утворення української народності, про перетворення її в націю, про соціально-економічні умови формування української народності (К. Г. Гуслистий, Д. І. Мишко та ін.).

Ряд публікацій названого періоду присвячено етнічним та міжетнічним процесам у різних регіонах Української РСР та методиці їх дослідження (статті Л. М. Чижикової в журналі “Советская этнография”, В. І. Наулка, Л. О. Ткаченко, Л. В. Чуйка, Г. П. Їжакевич та ін. у журналі “Народна творчість та етнографія” та в інших виданнях).

Чимало статей за цей період було присвячено динаміці українського етносу, як в колишньому СРСР, так і в окремих частинах українських етнічних земель. Тут необхідно назвати ряд публікацій В. М. Кабузана, Г. П. Махнової, передусім “Численность и удельный вес украинского населения на территории СССР в 1795–1959 гг.” (История СССР. — 1965. — № 1). На увагу заслуговують публікації А. Л. Перковського “Етнічна та соціальна структура населення Правобережної України у XVIII ст.” (Історичні джерела та їх використання, вип.4. — К., 1969), В. М. Кабузана “Чисельність та національний склад населення Новоросії в 60–80-х роках XVIII ст.” (Український історико-географічний збірник”. — К. — 1971. — Вип. 1).

Важливе місце у вивченні еміграції з України в XIX – на початку XX ст. займає стаття В. М. Кабузана, Н. В. Чорної “Заокеанська міграція слов’ян XIX – початку XX ст.” (Народна творчість та етнографія. — 1989. — № 5).Значне місце в названому періоді займали окремі публікації про український етнос та етнічні меншини в Україні. Це статті М. Бар’якторовича “Серби на Україні” (Народна творчість та етнографія. — 1971. — № 3), В. Наулка “Естонське населення на Україні” (Народна творчість та етнографія. — 1970. — № 3), М. Н. Губогло “Этническая принадлежность гагаузов” (Советская этнография. — 1967. — № 3), І. М. Гроздова, Т. Д. Філімонова “Венгры и немцы Советского Закарпатья” (Советская этнография. — 1970. — № 1) та інші. До цього напряму можна віднести дослідження А. Волкова “Комплексне вивчення російських поселень Прикарпаття” (Народна творчість та етнографія. — 1968. — № 3). Поруч із цим в першому періоді розвитку етнічної географії України у другій половині XX ст. порушувалися питання про заселення українських етнічних територій, зокрема Слобідської України (М. Т. Дяченко “Етапи заселення Слобідської України” (Український історичний журнал. — 1970. — № 8), Північного Причорномор’я (В. М. Кабузан “Заселение Северного Причерноморья (Новороссии) в XVIII — первой половине XIX в. (1719–1858): Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора исторических наук. — М., 1969).

У даний період піднімалось питання про українську діаспору в окремих регіонах колишнього СРСР, зокрема в автономних республіках Північного Кавказу (О. Б. Дзадзієв “Народна творчість та етнографія”. — 1989. — № 5), Башкирії (В. Я. Бабенко, “Народна творчість та етнографія”. — 1989. — № 1).

Наприкінці названого періоду з’явилися перші публікації про депортовані з України народи та етнічні меншини. Вперше було видано посібник “Этническая география Украинской ССР” — автор Р. А. Старовойтова (К., 1979). В. І. Наулком дано визначення предмету етнічної географії. За його тлумаченням, етнічна географія — це галузь етнографії, яка досліджує структуру і розміщення населення світу і окремих його регіонів в етнічному аспекті (Географічна Енциклопедія України, Київ: УРЕ ім. М. П. Бажана. — 1989. — Т. 1). Цей вчений визначив також і основні завдання етнічної географії. Ними є: вивчення етнічного складу населення країн і районів, територіальних взаємин народів (роздільне і мішане розселення), особливості розселення етнічних спільностей у минулому і сьогодні (зокрема, розселення осіле та кочове, міське і сільське, форми і типи поселень, ступінь освоєності території, густота і поселення, визначення етнічних меж, чисельності народів, динаміки цієї чисельності). В названому виданні В. І. Наулком розкрито сутність поняття “етнічна спільність”, розкрито таксономічні рівні цієї спільності на матеріалах України, що є теоретичним набутком етнічної географії. Там же ним описано етнічний склад населення Української РСР.