Дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині

Незважаючи на певні недоліки, об’єктивно зумовлені, важливим виданням є ”Історія Гуцульщини” за ред. Миколи Домашевського в 3-х томах (1975-1986), перший том якої перевиданий у Львові в 1995 р. Цінними джерелами інформації є журнали ”Гуцульщина” (Торонто, ред. І. Чмола) та ”Гуцулія” (Чикаго, ред. д. М. Домашевський).

Оригінальну сторінку з історії краю висвітлив Іван Кузич-Березовський (1903-1985) у праці ”Березівське боярство на тлі історії України” (1962).

Підсумковий, узагальнюючий характер має книжка ”Гуцульська спадщина” (1995) дослідника з Німеччини Івана Сеньківа (1913-1995). Вона містить найповніший на сьогодні бібліографічний матеріал, що стосується Гуцульщини в усіх аспектах.

Маловідомі сторінки історії Закарпатської Гуцульщини XX ст. показав учений зі Словаччини Микола Мушинка в книзі ”Лицар волі” (1995).

Мало відомостей маємо про дослідження Гуцульщини з боку не українців. Можемо назвати Андрея Вінценза (Німеччина), що займається гуцульською антропонімікою, Антоні Амато (США), який досліджує етнопсихологію гуцулів. Обширну, багату фактами та бібліографією працю ”Гуцульщина в польській літературі” (1991) написав польський учений з Вроцлава Ян Хороши.

У 2000 роках відроджується дослідження народних художніх промислів на Гуцульщині. Видається праця М. Гринюк, І. Ваха ”Косівщина мистецька”, (2002)[5], А. Андрейканіча, І. Ваха фотоальбом ”Косівщина”1], ”Туристичними стежинами Косівщини” (2002)[2], де значну увагу приділяється народним художнім промислам та їх розташуванню на карті Гуцульщини.

У 2005 році видано книгу Олега Слободяна ”Пістинська кераміка”, де автор описує розвиток та становлення гончарства ХІХ – першої половини ХХ століття в селі Пістинь, Косівського району, Івано-Франківської області. Автор дослідив, що декор пістинської кераміки розвивався у тісному зв'язку з іншими видами народного декоративного-прикладного мистецтва. Найбільш помітний зв'язок із різьбленням на дереві, писанками, мальованими на склі іконами[7].

Розвиток пістинської, косівської, кутської кераміки дає можливість у використанні технології керамічного виробництва та серійному випуску мисок, глечиків, підсвічників та іншої керамічної продукції і створенні керамічних цехів у Косові: фабрика ”Гуцульщина”, Художньо-виробничий комбінат Спілки художників України у с. Старі Кути — ”Завод керамік”.

Запропонований огляд є, ще, далеко не вичерпним. Але й наведені тут факти дають достатні підстави стверджувати, впродовж двох останніх століть сформувалася наукова дисципліна – гуцульщинознавство, яка охоплює усі галузі знань про Гуцульщину: географію, геологію, біологію, історію, археологію, економіку, етнографію, фольклористику, літературознавство, мистецтвознавство, педагогіку, народні художні промисли. Це, фактично, розділ українознавства, покликаний відігравати важливу роль у державотворчому процесі – програмному налагодженні народних художніх промислів з урахуванням географічних особливостей реґіону.

Література

1.Андрейканіч А., Вах І. Фотоальбом ”Косівщина”. – Косів: ”Колір-друк”, 2002. – 20 с.

2. Андрейканіч А. Вах І. Туристичними стежинами Косівщини. – Косів: ”Колір-друк”, 2002. – с. 40.

3. Гоберман Д. Гуцульщина – край искусства. Москва –Ленинград: ”Искусство”, 1966. – 140 с.

4. Гоберман Д. Искусство гуцулов. – Москва.: Советский художник, 1980. – 212 с. – іл.185.

5. Гринюк М., Вах І. Косівщина мистецька. – Косів: ”Колір-друк”, 2003. – 24 с.

6. Пелипейко І. Містечко нар Рибницею. –Косів: Писаний камінь, 2004. – С.56-62. 16 іл.

7. Слободян О. Пістинська кераміка. – Косів: ”Колір-друк”, 2004. – 152 с.