Дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині

Гуцульщина – особливий етнічний реґіон України, адже тут в силу багатьох обставин, а, основне, в умовах особливостей географічного середовища сформувався специфічний побут та спосіб господарювання, збереглась унікальна духовна культура та мистецькі традиції.

Дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині є особливо актуальним, адже відновлення традиційних для гірського населення домашнього ремесла та народного промислу вирішить низку соціальних, екологічних, економічних та духовних проблем. Очевидно, що програма відродження та організація народних художніх промислів потребує глибокого аналізу всіх аспектів індивідуального виробництва (умов праці, наявність сировини, форми збуту), які залежать від географії ремісничих осередків та мистецьких традицій кожного села.

Основним завданням дослідження географії народних художніх промислів на Гуцульщині є визначення меж етнічної території Гуцульщини, районування реґіону за ремісничими осередками та адміністративно-територіальним поділом.

Гуцульщина ще з початку ХІХ ст. стала об’єктом досліджень українських та зарубіжних етнографів, істориків, мандрівників, які у своїх працях визначали межі цього етнічного реґіону, давали характеристику географічних та кліматичних умов та визначали локальні осередки народних ремесел. Одним з перших дослідників Гуцульщини був професор Львівського університету, француз за походженням Бальтазар Гакет (1739-1815). Його дослідження мали комплексний характер, а саме: геологія, географія, медицина, етнографія Гуцульщини. Дослідження Бальтазара Гакета викладені чотиритомною книгою німецькою мовою (і досі не перекладеній) "Найновіші природничі подорожі в роках 1787, 1792, 1794 по Дацьких Сарматських або Північних Карпатах", виданій у Нюрнберзі в 1790-1794 роках. Ці спостереження вченого стосуються ремесел, природи та господарства краю і становлять значний інтерес[11].

Велика заслуга у вивченні етнографії Гуцульщини належить побратимам з "Руської Трійці". Яків Головацький (1814-1888) науковим зацікавленням та життєвими обставинами був тісно пов’язаний з Гуцульщиною. Значний матеріал, зібраний на території Гуцульщини, він використав у 4-томній праці "Народні пісні Галицької та Угорської Русі" (Москва, 1878). У вступній статті Яків Головацький вперше докладно визначає етнографічні межі Гуцульщини, називає всі гуцульські села по обидва боки Карпат.

У середині та кінці XIX століття Гуцульщина привертає увагу польських та австрійських дослідників. Вінцент Поль (1807-1872) – польський поет, географ та етнограф присвячує ряд праць господарству та етнографії ("Погляд на північні схили Карпат" (1851) та "Декілька рис до опису гуцулів на Буковині"). Оскар Кольберг (1814-1890) – польський етнограф, фольклорист, композитор та німецький історик і етнограф Раймунд Кайндль (1866-1930) зібрали та опублікували великий за обсягом та науковим значенням матеріал, присвячений Гуцульщині. Р.Кайндль також досліджував територію Буковини результатом його праці було видання фундаментальних праць: "Гуцули" (1894), "Етнографія гуцулів" (1897), в яких описує звичаї та обряди гуцулів від народження до смерті, їх побут і предмети побуту.

Матеріал із дослідження традицій народних художніх промислів на Гуцульщині вміщує праця шотландської письменниці-мандрівниці Мені Мюріел Дові, яка відвідавши ці краї у 1890 році, виступала в Англії з лекціями про Гуцульщину та написала книжку "Дівчина в Карпатах" (1891)[6, 56-62].

Відомими дослідниками Гуцульщини були польський діяч, меценат граф Володимир Дідушицький, чеський етнограф Францішек Гжегорж, українські письменники Іван Франко і Михайло Павлик, історик Михайло Грушевський, етнограф Федір Вовк.

Особлива роль у дослідженні та популяризації Гуцульщини належить українському етнографові, фольклористу, публіцисту, громадському діячеві Володимирові Шухевичу. Його п’ятитомна праця ”Гуцульщина” стала підсумком досліджень Гуцульщини ХІХ століття. В ній охоплено багато галузей знань, а саме: географія, природа, економіка, етнографія, фольклор, народне мистецтво та архітектура[10].

У першій пол. ХХ ст. в журналі А.Тарнавського товариства ”Верхи” друкуються статті, видаються путівники по "Гуцульщині". Але варто зазначити, що найбільш повним та детальним у цій серії, був трьохтомний путівник створений Генріхом Гонсьоговським, географом за фахом, який було видано у 1933-1935 роках польською мовою під назвою "Путівник по Східних Бескидах". Тут можна знайти багато цікавих відомостей про географію, природу, економіку краю, уклад життя населення.

Питанням окреслення територіальних меж Гуцульщини також займався польський етнограф Ян Фальковський, автор праць "Зі східного гуцульського кордону" (1936), "Західний кордон Гуцульщини" (1937), "Північно-східна межа Гуцульщини" (1938). Біолог В.Сведерський вивчав полонини, їх рослинність, шляхи підвищення їх продуктивності. Т.Северин видав працю "Покутська народна майоліка" (1929), Я.Жуковський – "Гуцульщина: причинки до досліджень народного будівництва" (1935).Наукову цінність мають праці Миколи Сеньковського (1898—?). Він жив у Жаб'ї, згодом у Косові (до 1939 р.), був фотографом. Тисячі його світлин відображали сторони життя гуцулів та Гуцульщини – природу, побут, звичаї, антропологічні типи, одяг, архітектуру, народне мистецтво, народні художні промисли.