Історичні особливості та чинники, що вплинули на формування та розвиток туристично-рекреаційного комплексу Івано-Франківської області
Особлива роль в історії вітчизняного туризму належить Іванові Франку (1856-1916). Здійснюючи ще в ранньому дитинстві, а пізніше учнем Дрогобицької гімназії та студентом Львівського університету мандрівки по Прикарпаттю й у Карпати, І.Франко збагнув велике науково-пізнавальне й патріотично-виховне значення подорожей.
Національно-культурне відродження 60-х рр. XIX ст. в Галичині характеризувалося консолідацією молоді навколо українсько-руської національної ідеї, що насамперед викликало в неї бажання організовувати мандрівки Галичиною з метою вивчення історії, мови, побуту народу. Збереглися матеріали про мандрівки студентської молоді, що були вміщені в газетах 80-х рр. Зокрема, влітку 1883 р. 20 молодих людей зі Станіслава, Коломиї, Перемишля, Сокаля, Тернополя, Відня здійснили похід за маршрутом Станіслав – Манявський Скит – Надвірна – Делятин – Микуличин – Коломия.
Наступна мандрівка влітку 1888 р. пролягала зі Станіслава на Коломию – Печеніжин – Яблунів – Косів – Яворів – Снятин. У ній взяли участь 38 осіб.
Отже, в розвитку туризму на Івано-Франківщині у другій половині XIX ст. був пріоритетним саме народознавчий аспект.
Варто простежити також історію становлення спортивного туризму на Прикарпатті.
Туризм, як вид спорту, виник у 1862 р. в Австрії. У 1896 р. з ініціативи віденської „Робітничої газети” було створено туристське товариство „Друзі природи”. Воно стало вагомим чинником виникнення туристських гуртків на всій території Австро-Угорщини, під владою якої було й Прикарпаття.
На Станіславщині перше спортивно-пожежне товариство „Січ” було засноване в 1910 р. Воно організовувало екскурсії, походи, під час яких молодь навчалася орієнтуватись на місцевості, складати картосхеми, ставити намети, розпалювати вогнища тощо.
У Станіславі перший „пластовий” гурток було засновано в 1911 р. в українській гімназії під опікою вчителя Г.Кичуна та семінариста М.Шкабрія, який організував „пластові” вправи ще восени 1911 р.
Найголовнішим напрямом діяльності „Пласту” були туристські походи та створення мандрівних і постійних таборів, де молодь набувала фізичного й військового вишколу, підвищувала свою національну свідомість.
Розвиток туризму в XIX ст. мав сприятливий вплив на зростання будівництва готелів.
У другій половині 30-х рр. на Івано-Франківщині було зроблено перші кроки щодо створення інфраструктури туризму.
Ініціатива щодо організації туристичної діяльності на території як Івано-Франківської області, як і Західної України загалом, належала провідним українським діячам того часу.
20-30-ті роки ХХ ст. характерні спробою вироблення комплексного підходу до організації туризму і краєзнавства в Галичині.
Зі зростанням чисельності аматорів пізнавального мандрівництва, перед його організаторами постала потреба об’єднати зусилля окремих туристів у єдиній організації. Слід зауважити, що, хоча інтерес до власної історії в широких колах галицької громадськості існував завжди, туризм середини 20-х рр. мав більш розважальний і спортивний, а ніж краєзнавчо-пізнавальний характер. Обмеженою була і територія проведення екскурсійного мандрівництва. Природничі мандрівки скеровувались майже завжди в гори, і то чи не виключно долиною Пруту та вздовж хребта Чорногора. Практично поза увагою залишились такі цікаві з історичного погляду місцевості, як Звенигород, давні замки та монастирі, Бескиди і Горгани. Майже не практикувалися локальні прогулянки до околиць найближчих сіл і містечок.
Відсутність організації краєзнавчо-туристичної діяльності негативно впливала на рівень проведення екскурсій. Мандрівки організовувалися стихійно, часто без відповідної попередньої наукової підготовки. Давався взнаки брак спеціально розроблених маршрутів.