Історичні особливості та чинники, що вплинули на формування та розвиток туристично-рекреаційного комплексу Івано-Франківської області
Ще за стародавніх часів у різних країнах світу люди здійснювали близькі й далекі мандри. Одні з метою вклонитися святим місцям або встановити торговельні зв'язки з сусідами, інші – побачити якесь „чудо” або навчитися новому ремеслу чи якимось наукам. З розвитком суспільства пересування людей стало однією з активних форм їхнього спілкування як всередині країни, так і для встановлення міждержавних стосунків. Починаючи з минулого століття, в туристських подорожах люди стали поєднувати освітні або наукові цілі з раціональним відпочинком і розвагами.
У кожній країні для розвитку внутрішнього та міжнародного туризму були свої соціально-економічні, культурно-історичні та природно-географічні передумови.
Івано-Франківщина – унікальний в історичному відношенні край з великою кількістю архітектурних пам’яток, пам’яток історії та культури, на які слід звернути увагу як з метою їх збереження, як історичної цінності, так і з метою сприяння розвитку внутрішнього та зовнішнього туризму.
У працях багатьох дослідників висвітлено багато сторінок з історії розвитку рекреації в Українських Карпатах. Важливе значення має розкриття і з'ясування тих конкретно-історичних обставин і суспільно-політичних, економічних та культурних факторів, якими зумовлювалася активна участь українського населення Карпатського регіону в загальному процесі історичного розвитку української народності, умови життєдіяльності населення.
В Україні цими питаннями займалися такі вчені, як: Ю.І.Пітюренко, О.В.Краснопольський, Я.І.Бондаренко, А.І.Доценко, Ф.Д.Заставний, Б.І.Заставецький, В.Грабовецький, С.Андріїшин, Н.Недашківська та багато інших. [5]
Наукова доцільність спеціальних географічних досліджень про розвиток господарства, передусім рекреації населення Карпат зумовлена й актуальною потребою показати сучасні господарські процеси, величезні за своїми масштабами і значимістю зміни, які відбулися і відбуваються тут на ґрунті соціально-економічних перетворень, нових політичних і культурних умов.
У сучасному світі туризм – це багатогранне явище, тісно пов’язане з економікою, історією, географією, архітектурою, медициною, культурою, спортом та іншими науками. Однак жодна з них не може повністю і вичерпно охарактеризувати його як об’єкт власних досліджень і жоден з існуючих соціально-економічних інститутів не в змозі самостійно розв’язати комплекс його проблем.
Національно-культурне відродження в Україні, зокрема на Івано-Франківщині, що спостерігалося впродовж XIX ст. і супроводжувалось зростанням інтересу освіченої частини населення до мови свого народу, його історії, культурної спадщини тощо, сприяло появі туризму як форми та способу пізнання свого краю. На той час набули значного поширення мандрівки та подорожі. Активно їх здійснювали українські студенти в Гали-чині. Насамперед це були молоді люди, які відчули потребу в поглибленому вивченні джерел національної самобутності, народних звичаїв, фольклору, культурної спадщини. Як свідчать численні матеріали, в мандрівках брали участь такі відомі особи, як Яків Головацький та Іван Вагилевич, батько й син Микола та Корнило Устияновичі, Іван Франко та Іван Нечуй-Левицький. Немає сумніву в тому, що ці мандрівки відіграли важливу роль у національному вихованні тогочасної молоді.
Влітку 1834 р. Я.Головацький здійснив подорож пішки зі Львова через Миколаїв, Стрий та інші міста Прикарпаття й Буковини, звідки повернувся кіньми через Чортків, Бучач, Монастириську до Львова. Повернувся Я.Головацький додому в 1835 р., подолавши Карпатські гори, через Маняву, де відвідав руїни монастиря, закритого австрійською владою в 1785 р.
Після закінчення Львівської духовної семінарії у 1840 р. Я.Головацький здійснив ще одну мандрівку, на цей раз – з Коломиї через Чорногору в Українське Закарпаття та у північно-східну Угорщину. Були й інші, менш тривалі мандрівки. Під час кожної з них Я.Головацький вивчав рідний край, пам’ятки історії та писемності, побут населення, збирав етнографічні та фольклорні матеріали, що стали основою його численних публікацій.
Пристрасним мандрівником був також Іван Вагилевич (1811-1866), один з найбільших авторитетів у галузі дослідження української історії, зокрема давніх її часів. У роки перебування у Львівському університеті (1830 - 1837). І.Вагилевич здійснює ряд подорожей по краю, збирає фольклор та етнографічні матеріали, відвідує історичні пам’ятки, проводить археологічні дослідження. Він щороку по кілька разів мандрував у Карпати. На основі зібраних матеріалів вивчав життя автохтонних корінних мешканців Українських Карпат – бойків, гуцулів і лемків. У нарисі (1843 р.) про так звані берди, або скелі, біля Урича, що за кілька кілометрів від Дрогобича, описує ландшафт Урича та широкі обрії, які відкриваються з висоти його скель, створюють ілюзію мандрів по Бойківщині та прилеглому до неї Прикарпаттю.Постійно здійснював подорожі по краю Омелян Партицький (1840-1895). Про подорож у Карпати в 1873 р. трьох українських мандрівників О.Партицький розповів на сторінках свого часопису „Газета шкільна”.