Мріяв про незалежну Україну (вчений Іван Фещенко-Чопівський)
В роки німецької окупації Польщі наукова діяльність вченого практично припинилась. Друзі і родичі умовляють вирушити в нову еміграцію. На що вчений відповів: “Починати все ж від нуля не вспію”. Подальші події розгорталися трагічно.
“На початку 1945 р., коли Червона армія ввійшла до Катовиць,- згадує Ірина Чопівська-Богун, - професора забрали до штабу генерала Конєва на “інтимні розмови”. Спочатку, зважаючи на похилий вік, відпустили, але в березні озброєні конвоїри вивели батька з помешкання і кудись повели. Аж десь під осінь пошта принесла листівку з … Києва, в якій він сповіщав, що “розгружає Хрещатик” і жде судової розправи. Вкоротці – друга листівка: “Вирок – 15 років заслання: Карело-Фінська РСР, Сортавальський район, м.Вяртисиля, п/я 4/5. Значить, один із таборів “Біломорстроя”.
Свою розповідь Ірина Богун-Чопівська закінчує так: “Дружина порушила “небо і землю”, щоб його звідти визволити. Йшли прохання від Краківської Академії і від нового міністерства Промислу (міністр Гілярий Мінц). Були деякі надії: він же громадянин чужої держави, то ж засудження його владою СРСР є безправним. Поза тим, як громадянин Польщі, він повинен був попасти в список осіб до репатріації”.
Але всі зусилля виявилися даремними. Зрідка надходили листи з табору. Спочатку повторювалося в них слово “чекайте”, але в серпні 1949 року – вже безнадійне ствердження: “З’їдає цинга, смерть є неминуча і буде затяжна й трудна!”.
Як сідчить суха довідка з радянського консульства в Кракові, яку отримала Ірина Чопівська-Богун, помер Іван Адріанович 2 вересня 1952 року. Так трагічно обірвалося життя Великого поборника і патріота незалежної України, який до останніх днів вірив у її воскресіння.
Лише у 1984 році у рік 100-річчя від дня народження, дочка Ірина відкрила пакунок з рукописом батька. Таким був довгий шлях до читача “Хроніки мого життя”.
12 вересня 1992 року, через багато років в місті юності Івана Адріановича відбулися урочистості, пов’язані з увічненням його пам’яті. До Житомира з’їхалися декілька поколінь нащадків І.А.Фещенка-Чопівського. З Польщі – дочка Ірина з чоловіком Іллею, з далекої Америки – невістка Софія, онуки Юрко та Лілія, правнука Ляля. Родина Фещенків-Чопівських взяла участь в урочистому відкритті пам’ятної анатоційної дошки на будинку №2 по вулиці Фещенка-Чопівського (так рішенням міськвиконкому названо колишню вулицю Паризької комуни, на якій гімназистом жив Іван Адріанович). Але найхвилюючою була зустріч сімейства біля пам’ятника Адріана Андрійовича Фещенка-Чопівського (колишнього чуднівського поштмейстера) на Смолянському цвинтарі в Житомирі. Побували Фещенки-Чопівські й у Чуднівському районі – в селі Волосівці, де народилася мати Івана Адріановича – Марія Михайлівна Янчинська. У Михайлівському соборі в Житомирі у присутності нащадків було відправлено панахиду по Івану Адріановичу Фещенку-Чопівському.
Через багато років ім’я видатного сина України повернулося на рідну землю.
Вибрана бібліографія основних праць І.А.Фещенка-Чопівського з економічної географії:
1.Економічні нариси: природні багатства та велика промисловість України. - Київ: Праця.- 1917.
2.Природні багатства України: Мінеральні багатства та велика промисловість України. - Ч.1. - К. - 1918.
3.Природні багатства України: Сільське господарство та сільськогосподарська промисловість. - Ч.2. - К. - 1919.4.Економічна географія України для середніх шкіл. - Київ- Відень-Львів: Земля.- 1922.
5.Цукрова промисловість України. - 1922.
6.Проблема палива і транспорту на Україні // Економічний збірник. - №1. - Київ-Тарнів. - 1922. - С. 1-42.
7.Запасы торфа и бурого угля в Юго-Западном крае Росии. - Киев. - 1913.
Література