Мріяв про незалежну Україну (вчений Іван Фещенко-Чопівський)
І.А.Фещенко-Чопівський - один з активних діячів української партії соціалістів-федералістів, яка вийшла з лона “Старої громади” і об’єднувала українських інтелігентів. Головою партії був Сергій Єфремов. Враховуючи видатну економічну компетентність, І.А.Фещенка-Чопівського призначили у ЦК партії відповідальним за “господарчий сектор”. Від партії соціалістів-федералістів він був делегований до складу Київської міської думи. Про високий авторитет І.Фещенка-Чопівського вже у 1917 р. засвідчує той факт, що він був обраний головою Київської губернської ради і як її представник увійшов в Центральну Раду. Завдяки своїй діловитості та економіко-господарчим знанням невдовзі був призначений керівником промислового департаменту Генерального секретаріату промисловості і торгівлі.
На особисте прохання М.С.Грушевського Фещенко-Чопівський готує дослідження про природні багатства та господарчі можливості України. Незважаючи на велику організаційну зайнятість, знаходить час написати і видати у 1917 р. “Економічні нариси: природні багатства та велика промисловість України”. Протягом наступних двох років він її значно доповнив і вона побачила світ у двох томах під назвою “Природні багатства України”. У передмові до цієї праці, яку він присвятив народному вчителю, І.А.Фещенко-Чопівський у серпні 1919 р. писав :”Будується Українська Держава!.. Про що кращі сини України лише мріяли, як про далеку далечінь, як про безплотну мрію, - нині твориться на наших очах (…). Чоловік своєю волею, своїм переконанням впливає на конечний результат подій часу. А для цього потрібно чоловіку розбиратися в тому, що діється навкруг нього, а головне стояти на міцному грунті. Цей грунт – самопізнання, самовизначення, самоопреділення. Україну міцну, сильну, вічну збудують лише українці! Всякий інший шлях в конечному результаті приведе до чогось іншого (…). Крива культурного самовизначення Українського народу йде не по прямій лінії…, але вона прийде до певної точки і до певного кінця, бо вона – ідея української державності – життьова, вона має грунт, вона сама є життя!”.
Під час поїздок по Україні Іван Адріанович збирає статистичні економічні і економіко-географічні матеріали, які згодом прислужилися вченому для написання першої україномовної двотомної “Економічної географії для середніх шкіл”, що побачила світ у 1921 році. Книжку він з любов’ю присвятив своєму вчителю – Михайлу Сергійовичу Грушевському. І сьогодні, майже через 75 років, залишаються актуальними слова вченого, написані у передмові економічної географії нашої держави: ”Природа щедро наділила Україну своїми дарунками. Україна має родючий грунт. Підсоння сприятливе для багатьох сільськогосподарських культур і для всякого промислу. В надрах України заховані численні мінеральні багатства, найпотрібніші для культурного життя людини. Україна має в своїх межах природні історичні шляхи, які сприяли встановленню і розвиткові торговельних взаємовідносин з іншими народами, а разом з тим, народ український з давніх-давен виявив великий хист до дальшого економічного розвитку, до поступу і засвоєння вищої культури. Але, не дивлячись на вікову славу про українські “молочні річки” та “хлібні береги”, - сучасний культурний рівень нашого народу надто низький. Природа поставила Україну в такі умови, що вона мусила б бути однією з найбагатших країн світу, а в дійсності – вона є однією з найбідніших країн! (…). І тільки один засіб є оздоровленням нашої економічної політики і для зміцнення нашого народного господарства. Цей засіб – це поліпшення працездатності населення, підвищення корисного коефіцієнта його праці. А коли це буде досягнуто, то знайдуться гроші і золото, прийдуть самі собою і всі інші ознаки висококульурного життя (…). Тому-то – мерщій до праці!..”
У книжці І.А.Фещенко-Чопівський дає визначення предмета економічної географії, визначає місце України на земній кулі, її географічні межі і положення, характеризує докладно людність (географію населення), галузі промисловості і сільського господарства, транспорту, торгівлі, зв’язку, фінансів і кредиту.
Ці книжки, як і інші економіко-географічні праці вченого, зокрема “Цукрова промисловість України”, “Проблеми палива на Україні” – важливе джерело для дослідження еволюції економічного потенціалу України у XX столітті.З відновленням української державності Фещенко-Чопівський поринув у вир визвольної боротьби. В уряді Володимира Винниченка Фещенко-Чопівський отримує портфель міністра промисловості. Він активно виступає за розрив України з Росією і проголошення самостійності Української Народної Республіки. Ці дії уряду були закріплені Четвертим Універсалом у січні 1918 р. Події розгорталися калейдоскопічно. В кабінеті нового прем’єра Всеволода Голубовича Фещенко-Чопівський отримує посаду міністра торгу й промисловості. Цю ж посаду він зберіг і після утворення Директорії в листопаді 1918 р. Та, на жаль, події розгортаються так, що стати незалежною Україні так і не судилося…
У 1920-21 рр. в еміграції в Польщі Фещенку-Чопівському випадає відповідальна роль: консолідувати на чужій землі розсварене й зневірене українське громадянство в єдине русло. Фещенка-Чопівського обирають Головою Ради республіки, аж поки у серпні 1921 року польський уряд (після змирення з більшовиками) не заборонив її дальшу діяльність на своїй території.
Після цих подій Фещенко-Чопівський повертається до наукової праці. 1922 року його запрошують до Кракова у Гірничу Академію для організації відділу металургії. У 1927 р. він складає екзамени на звання доктора технічних наук. Впродовж 1930-1936 рр. випускає в світ три томи фундаментальної праці “Металознавство”, побудовану виключно на матеріалах власних досліджень. Вченого обирають членом науково-технічних товариств в Німеччині, Англії, США, членом-кореспондентом Польської Академії Наук. Президент Польщі І.Мосніцький нагороджує вченого Золотим Хрестом Заслуги.